Закон про освиту

Новий закон про освіту. Що реально зміниться, коли буде результат і що може піти не так

Закон «Про освіту» прийняв парламент та підписав президент. Що чекає на вчителів, учнів та батьків упродовж найближчих років? Які зміни відбудуться «вже завтра» і якими є загрози для реформи, Tvoemisto.tv розповідає завідувач кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Мирослава Товкало.

Ухвалення нового Закону «Про освіту» – важливий крок до реформування освіти, фактично підґрунтя для впровадження ідей Нової української школи. Зрозуміло, що закон рамковий, він окреслює тенденції змін, змальовує бачення і не дає вичерпних відповідей на запитання, радше ставить їх. А відповіді доведеться шукати у спеціальних законах, наприклад, у ще не ухваленому Законі «Про загальну середню освіту», додаткових нормативних документах, зрештою, у шкільній практиці.

Що нового пропонує Закон «Про освіту»?

Закон запроваджує законодавче підґрунтя для оновлення змісту загальної середньої освіти, яка від 2018 року стає дванадцятирічною. Від 12-річного навчання, орієнтованого на нові методи, виграє кожен учень, бо ця система впроваджує компетентнісний підхід на кожен рівень освіти і передбачає додатковий рік навчання в ліцеї, що дасть можливість вчитися свідомо, готуватися до університету без репетиторів, обирати профіль відповідно до власних схильностей і задатків, які виявляться через зовнішні комплексні тестові завдання після 9-го класу. Крім того, молодь після дванадцятого класу буде зрілішою для вибору майбутнього фаху, це буде більше її вибір, а не вибір батьків.

Така профільність старшої школи, за законом, уже трирічної, а не дворічної, із реальним вибором невеликої кількості профільних предметів (а не ілюзією профільності, як це є сьогодні в малих містечках чи селах, де у школі всього один клас на паралелі, який має 20 предметів), із сучасними методами навчання та доброю матеріальною базою зробить конкурентоздатним нашого учня у світі. Адже сьогодні наш випускник конкурує не зі своїм односельцем, не із львів’янином, а конкуруватиме з таким самим випускником з Польщі, Португалії чи Канади.

ЗНО після 9-го класу. Для виявлення схильностей дитини (а це потрібно для обрання коледжу чи профілю в ліцеї) Закон «Про освіту» пропонує тестування після 9-го класу. І тут я хотіла б звернутися до батьків. Це будуть комплексні тестування лише для того, щоби виявити схильності і задатки дитини, подивитися, в чому сильні сторони школяра. Важливо, щоби це був один комплексний тест, на основі якого дитина може більш зважено робити вибір, а не перепустка до старшої школи (у якій навчатися дитині не заборонять), і репетиторів на це ЗНО теж не варто підшукувати.

Ці зміни мають прийти 2027 року, тобто є час, щоби сформувати позитивну громадську думку про потребу профільної освіти, заспокоїти батьків, що ЗНО – перевага, а не батіг. А от уже наступного року стартують зміни у початковій школі. Їх запроваджує новий стандарт початкової освіти, ухвалення якого очікуємо впродовж наступних двох тижнів.

Новий державний стандарт початкової освіти. Уже сьогодні говорять про те, що це стандарт, який покликаний змінити методи навчання, він компетентнісний за своєю суттю. З першого вересня 2018 року всі першокласники підуть навчатися за новим державним стандартом. Ми прагнемо, щоб через інструменти стандарту, зокрема через інтегроване навчання, стрижнем якого є окреслена проблема, діти опановували різні предмети – математику, мову, природознавство, історію, мистецтво тощо. При чому робили це інтерактивно – через гру, діяльність, цікаві вправи. Важливо, щоб навчання приносило їм радість, щоб школярики вчилися творити, а не відтворювати, мислити самостійно, а не відгадувати те, що хоче почути від них учителька. Власне таке навчання, як свідчать дослідження, ефективне, бо воно ґрунтується на потребах і досвіді дитини, воно індивідуально зорієнтоване. Дуже важливий пріоритет нашого стандарту – збереження оптимізму – найціннішого ресурсу дитини, яким часто нехтує педагог, а це, власне, основа для успіху людини, а не знання формул чи правил.

Замість школи пам’яті, школа компетентностей. Уже сьогодні ведеться робота з учителями над тим, щоб правильно оцінювати досягнення учнів: важить не зазубрений фактаж, який дитина забуває наступного тижня, не оцінка, а поступ дітей у їхніх уміннях. Досягнення учня показує так зване формувальне оцінювання – як дитина вміє читати, рахувати, аналізувати тощо. Формувальне оцінювання приходить до нас разом із компетентнісним підходом до навчання, а він проголошений Законом « Про освіту». Осердя компетентнісного підходу – це вміння, якими має володіти дитина, знання, яке вона конструює на основі власного досвіду та потреб, і цінності, що допоможуть їй застосовувати ці знання в житті (відвага, мотивація, готовність).

Наприклад, сьогодні дуже важливо плекати в учнів уміння уважно слухати, відважно висловлювати свою думку, критично оцінювати текст. І це не стосується конкретної казки про Котигорошка чи Червону Шапочку, а спроможності виявляти певні вміння безвідносно до тем шкільної програми. Якби компетентнісні тести були в ЗНО, то дитині не важливо було б пам’ятати, кому присвячено «Інтермеццо», бо це не суттєве знання. Натомість, дитина мала би вміти аналізувати будь який текст – фрагмент наукового чи художнього, розрізняти їх, підбирати відповідні комунікативні стратегії до потреб і конкретних ситуацій. І щоби запустити цей компетентнісний підхід, поступово замінивши тестову базу ЗНО, треба починати з першого класу, акцентувати увагу на тому, що не формула важлива чи правило, а вміння дитини їх використовувати.

Свобода для вчителя. Закон «Про освіту» запроваджує педагогічну свободу для вчителя, а водночас нові механізми гнучкості та оновлення змісту через надання повноважень учительству творити освітні та навчальні програми, виходячи із потреб конкретного класу і конкретних учнів, їхніх зацікавлень.

Це означає, що вчительські спільноти зможуть самі створювати навчальні програми, ґрунтуючись на очікувані результати, зафіксовані у Стандарті, а не чекати, поки їм це зроблять академіки. На практиці це означає конкуренцію, розмаїття, інновації.

До кінця цього року плануємо запустити електронну платформу, де можна було б поділитися власними ресурсами для створення навчальних програм і навіть перевірити їхню якість: наскільки вони відповідають психоемоційним особливостям дитини, зрештою, Стандарту освіти. Ми не ідеалісти, не сподіваємося, що всі вчителі кинуться розробляти навчальні програми, але сподіваємося, що 5-7% це робитимуть (про це свідчить іноземний досвід), решта ж скористаються Модельною навчальною програмою.

Автономія школи. Закон запускає механізми реальної автономії школи. Йдеться про розширення повноважень школи у сфері організаційної, академічної, фінансової та кадрової політики. Ця автономія несе великі можливості, а поряд із тим і виклики для керівників освіти.

Реалізацією автономії в академічній площині є впровадження нової для загальної середньої освіти реалії – освітньої програми. Для інноваційних шкіл, які позиціонують свою унікальність, освітня програма – це запровадження цікавих предметів, курсів, зокрема й інтегрованих. Звичайна школа зможе скористатися Рамковою освітньою програмою, модифікувавши її під свої потреби або й ні.

Освітня програма мала б акредитуватися Центральним органом забезпечення якості, хотілося б, щоб це можна було зробити через Інтернет/ електронну платформу. Як це відбуватиметься, Закон «Про освіту» не регламентує, однак бачення агентів змін одностайне: мінімум бюрократії та корупційної складової.

Викликом для керівників ЗНЗ стало обмеження двома каденціями по шість років праці на посаді директора в одній школі. З погляду освітньої політики це важливий механізм, який допоможе омолодити кадри, зробити їх більш мобільними і конкурентоздатними, зрівняти школи у якості. Ми бачимо, що є гарні школи, де керівники працюють по 20 років на посаді і виводять ці заклади на дуже високий рівень. Але іноді школам не щастить і туди приходять не надто компетентні директори, які також сидять на своїй посаді 20 років, позбавляючи шансів на якісну освіту одне-два покоління дітей. Таке обмеження в часі виконання керівницьких обов’язків додає цінності конкурсу на посаду та збільшує вагу менеджерських якостей директора. Довічний директор, як вказують нам міжнародні експерти, – одна з проблем української освіти. Найефективніше людина працює на своїй посаді, маючи досвід 3-7 років, далі – вигорання або робота за інерцією.

Ще одним викликом є задекларована прозорість та відкритість інформації про школу, зокрема її фінанси. Деякі директори не завжди готові оприлюднювати таку інформацію або не вважають, що це варте їхнього витраченого часу. Праця на розвиток горизонтальних зв’язків у громаді – от що чекає на директора, який прагне втриматися дві каденції на посаді.

Вчителям підняли зарплатню . Підняття заробітної плати, безперечно, стане стимулом до підвищення якості освіти. Хоча не треба себе втішати ілюзіями, що вчитель, одержуючи високу платню, запрацює краще. Насправді, як свідчать дослідження, зарплата не мотивує, бо до стабільно високої зарплатні вчитель звикає. Той, хто працював добре, буде далі працювати, а хто не працював добре, тим більше не буде цього робити. Тому для підвищення якості необхідна диференціація оплати праці, чого ми очікуємо від добровільної сертифікації вчителів.

Але вища зарплата зробить дві важливі речі. По-перше, привабить до школи чоловіків, по-друге – добру молодь – випускників університетів, а відтак збільшить конкуренцію на вчительські посади. Це шанс залучити до школи гарних молодих людей, бо зараз вони не йдуть на педагогічні спеціальності через низьку зарплатню.

Сертифікація вчителів. Від 2019 року очікуємо на добровільну сертифікацію вчителів. Це дуже позитивна річ власне з огляду на мотивацію вчительства та підвищення якості вчительських кадрів. Вона передбачає, що вчитель, добровільно погоджуючись на своєрідний зовнішній іспит, в разі успішного результату матиме на 20% вищу зарплатню. Сертифікація охоплюватиме завдання компетентнісного, практичного спрямування, відкриті запитання. Я порівняла б цей іспит із ЗНО, бо важливо, щоб цю сертифікацію проводив незалежний орган, щоб ці сертифікати мали високу довіру, щоби всі були певні, що їх не можна купити. Тоді це могло б мотивувати вчителя підвищувати кваліфікацію. Шкода, що в Законі «Про освіту» передбачено, що сертифікат про сертифікацію буде чинним усього три роки, що дещо нівелює цінність сертифікації, яка, за попередніми очікуваннями, могла б замінити атестацію вчителів. Думаю, що з трирічним терміном цього не станеться.

Найбільша загроза для освітньої реформи – це імітація змін. Вона може відбуватися на всіх рівнях, починаючи з класу. Учитель з новими програми та рекомендаціями може вчити так, як і раніше, бо йому легше фронтально подати матеріал для 35 учнів, які дивляться в потилицю один одному, аніж поділити учнів на групи і попрацювати з ними. Як казав отець Степан Сус, «закривши за собою двері до класу, вчитель сам стає собі міністром освіти». Профанація можлива на рівні авторів підручників – візьмуть старі підручники, напишуть на них «Нова українська школа» і залишуть усе так, як було. Це навіть більша загроза, аніж якби нам відтермінували збільшення зарплатні.

Ще один ризик – неготовність учителя. Іноді наші вчителі не готові працювати по-іншому. З цього року вчителі, які набиратимуть першокласників 2018 р., навчатимуться нових інноваційних методів, моделювання навчальних програм. І тут нас чекає ще один ризик – чи ті, що готуватимуть цих вчителів, мають достатньо компетентностей і відкриті до інновацій, щоби учити вчителів по-новому.

Частина учителів трохи боїться реформи, а частина є її великими ентузіастами. Деякі вчителі, хоч тепер мають зарплатний бонус, все одно консервативні і побоюються змін. Будь-яка новація викликає в їхньому середовищі страх, особливо якщо його підігрівають чутками про те, що сертифікація буде обов’язкова, що всіх пропустять крізь сито ЗНО для вчителів. Такі чутки ширилися особливо на провінції, звідси опір (сама була свідком кількох розмов в електричці, тому доводилося переконувати учителів, що сертифікація – це спосіб вирізнення для найкращих, а не механізм покарання для посередніх).

Під час розмов з учителями з’ясувалося, що вони бояться автономії через страх перед диктатом директорів. Відповідальність за якість кадрів – важливе повноваження директора, яке здатне трансформувати якість освіти. З тих чи інших причин директори шкіл до такої відповідальності готові, а от учителі – ні. Ситуація, яка склалася зараз, не сприяє якості освіти: звільнити поганого вчителя з державної школи практично неможливо. Теоретично директор може «виїсти» вчителя, але якщо говорити про автономію школи, то це не тільки збільшення повноважень директора школи, а й збільшення повноважень шкільного самоврядування, батьківських органів, педради, яка отримує додаткові важелі впливу.

Закон «Про освіту» врегульовує питання розподілу повноважень та обов’язків між вчителями і батьками як учасниками освітнього процесу, однак робить це надто загально, проголошуючи партнерство між батьками і вчителями. Наповнити цю декларацію конкретним змістом має новий Закон «Про загальну середню освіту».

Мова викладання у школах. Про мовну статтю сьогодні не говорить хіба що лінивий. Уважаю, що це добре, коли така важлива тема стала предметом суспільної дискусії, радує, що в останні дні розмова переходить із політичної площини в експертну: як зробити гарні підручники для меншин, як підготувати двомовних учителів для викладання предметів з 2020 року. Тобто вже не викликає сумніву, що доведеться змінювати мовну культуру у школах, навіть якби Венеційська комісія дала свої зауваги (їх можна було б врахувати повністю чи частково в Законі «Про загальну середню освіту»).

Кожна дитина талановита. І закон «Про освіту», і проект Стандарту початкової освіти проголошує найважливіший, як на мене, пріоритет: рівний доступ до освіти. А це означає визнання талановитості кожної дитини, і з особливими потребами також, відсутність дискримінації дітей (зокрема й через формулювання вимог до їхніх досягнень), заборона на конкурс для вступу до першого класу, можливість вирівнювання кількості годин на іноземну мову для звичайних шкіл і спеціалізованих. Ми проголошуємо презумпцію талановитості кожної дитини в Новій українській школі. І завдання вчителя полягає в тому, щоби той талант знайти і допомогти дитині реалізувати його.

Тарас Базюк

Головне фото Катерини Москалюк

Чи дозволяє новий закон “Про освіту” місцевим органам створювати відділи та департаменти освіти? Чи зможуть вони контролювати школи?

Відповідь на ці запитання Новій Українській школі дає головний експерт РПР з питань освіти, радник міністра освіти і науки України, член робочої групи з розробки Закону “Про освіту” Володимир Бахрушин.

I. Повноваження місцевих органів з управління закладами освіти

Стаття 66 нового закону про освіту.

  1. Відповідають за реалізацію державної політики у сфері освіти та забезпечення якості освіти на відповідній території, забезпечення доступності освіти.
  2. Планують та забезпечують розвиток мережі закладів освіти.
  3. Мають право засновувати заклади освіти, а також реорганізовувати та ліквідовувати їх.
  4. Забезпечують рівні умови для розвитку закладів освіти всіх форм власності.
  5. Забезпечують гуртожитками та/або перевезенням здобувачів профільної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти, які навчаються не за місцем проживання (обласні ради).
  6. Закріплюють за закладами початкової та базової середньої освіти територію обслуговування (районні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад).
  7. Забезпечують та фінансують підвезення учнів і педагогічних працівників до закладів початкової та базової середньої освіти і у зворотному напрямку (у разі потреби – транспортними засобами, пристосованими для перевезення осіб, які пересуваються на кріслах колісних).
  8. Всі зазначені повноваження не передбачають втручання місцевих органів у внутрішню діяльність закладів освіти, але можуть передбачати отримання необхідної інформації.

    Практика минулих років свідчить, що місцеві органи часто зловживають вимогами щодо надання інформації. Тому варто передбачити певні запобіжники таким зловживанням у законодавстві чи принаймні розробити методичні рекомендації для місцевих органів щодо реалізації цих повноважень. У перспективі вся інформація має бути в єдиній електронній базі, і підстави вимагати щось додаткове зникнуть.

    Також можуть бути спроби місцевих органів втручатися до внутрішніх справ закладів освіти під приводом своєї відповідальності за реалізацію державної політики.

    Але існує стаття 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому будь-які вимоги місцевих органів правомочні лише за умови, що вони прямо передбачені законами.

    Стосовно управління освітою, це закон про освіту, а також закони про дошкільну, загальну середню, професійно-технічну і позашкільну освіту. Зокрема, якщо обмежитися законом про освіту, то для того, щоб місцеві органи могли відповідати за реалізацію державної політики, закон надає їм повноваження, передбачені у п. 2–7.

    Таким чином місцеві органи як органи управління освітою не мають ніяких повноважень з безпосереднього управління закладами освіти. Тому вони не можуть делегувати такі повноваження будь-кому, зокрема, обласним, районним відділам освіти.

    Натомість, місцеві органи мають обов’язок забезпечувати розвиток мережі закладів освіти, доступність освіти, підвезення учнів.

    Для цього вони можуть створювати відповідні структурні підрозділи. Але ці підрозділи мають не управляти закладами, а забезпечувати їхню діяльність. Тобто виконувати для них сервісні функції.

    Також вони можуть виконувати функції збору і аналізу статистичної інформації, прогнозування, планування (на рівні відповідної території) тощо. Тобто виконувати підготовчу аналітичну роботу для прийняття рішень відповідними місцевими органами.

    II. Місцеві органи також можуть бути засновниками закладів освіти. Повноваження засновників (однакові для всіх – КМУ, місцевих органів, фізичних та юридичних осіб) визначає стаття 25. Відповідно до неї:

    Засновник закладу освіти або уповноважена ним особа:

  9. затверджує установчі документи закладу освіти, їх нову редакцію та зміни до них;
  10. укладає та розриває трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти;
  11. затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку, визначених законодавством;
  12. здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю, дотриманням установчих документів закладу освіти, а також за недопущенням привілеїв чи обмежень за різними ознаками;
  13. забезпечує створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування;
  14. реалізує інші права, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.
  15. Звідси випливає, що засновник не має повноважень втручатися в освітню діяльність, вирішення питань організації освітнього процесу, кадрові питання (крім призначення та звільнення керівника закладу).

    Часто в обговореннях висловлюється думка, що саме під уповноваженою особою і маються на увазі відділи освіти. Насправді це не так.

    Закон визначає коло можливих уповноважених осіб. Насамперед, це МОН та інші центральні органи виконавчої влади, які можуть бути уповноважені Кабінетом міністрів на виконання окремих функцій засновника державних закладів (статті 64, 65). По-друге, це може стосуватися права засновника приватного закладу створити уповноважений орган.

    Право місцевих органів створювати додаткові “уповноважені органи” є сумнівним, оскільки таке їхнє повноваження законом не передбачено. Може виникнути ідея, що в цьому випадку на них можна не поширювати дію статті 19 Конституції, оскільки це стосується їх повноважень як засновника, а не як органу влади чи місцевого самоврядування. Але і в цьому випадку вони можуть передати такому органу лише ті повноваження, які їм самим надано законом.

    Враховуючи статтю 19 Конституції, сумнівною є також можливість розширення повноважень місцевих органів як засновників через законодавство чи установчі документи.

    Під законодавством тут можуть розумітися лише інші закони. Зокрема спеціальні закони про освіту, Цивільний кодекс й т.п. Розширення повноважень установчими документами буде прямим порушенням Конституції.

    III. За новим законом місцеві органи влади та самоврядування, а також створені ними органи управління освітою (якщо вони будуть створені) позбавляються таких повноважень, які вони мали за попереднім законом про освіту (стаття 14 закону про освіту, стаття 37.3 закону про загальну середню освіту, стаття 19.2 закону про дошкільну освіту):

  16. Організація обліку дітей дошкільного та шкільного віку (тепер вони самі мають здійснювати цей облік стаття 66.2).
  17. Контроль виконання вимог щодо навчання дітей у навчальних закладах.
  18. Управління навчальними закладами, що є комунальною власністю.
  19. Координація дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей.
  20. Контроль за дотриманням вимог щодо змісту, рівня і обсягу освіти.
  21. Участь у розробленні та реалізації варіативної складової змісту загальної середньої освіти.
  22. Добір, призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників державних і комунальних дошкільних, загальноосвітніх навчальних закладів (залишилося лише стосовно керівників закладів освіти).
  23. Контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у сфері дошкільної освіти, обов’язкове виконання Базового компонента дошкільної освіти всіма дошкільними навчальними закладами (передано до повноважень ЦОВВ із забезпечення якості освіти)
  24. Ліцензування приватних закладів освіти, юридичних і фізичних осіб на право надання освітніх послуг (Стаття 63 нового закону містить норму, за якою КМУ визначає органи ліцензування закладів дошкільної та загальної середньої освіти. Це відповідає закону про ліцензування видів господарської діяльності, але не узгоджується з нормою статті 19 Конституції, за якою повноваження всіх можливих органів ліцензування мають визначатися законом).

IV. Підсумовуючи: законодавство не передбачає і не заважає місцевим органам створювати відділи, департаменти чи інші структурні підрозділи, що будуть опікуватися проблемами розвитку освіти у відповідних областях, районах, містах тощо.

Але ці підрозділи не будуть мати повноважень втручатися в освітню, кадрову, організаційну роботу закладів освіти, крім, можливо, закладів позашкільної освіти. Для останніх частина 6 статті 10, що регулює повноваження місцевих органів істотно не змінилася.

Володимир Бахрушин, член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, головний експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ

Закон про освиту

28 вересня набув чинності новий закон «Про освіту», який цього понеділка підписав президент.

Закон писали понад три роки і на початку вересня він нарешті був підтриманий парламентом.

Його ухваленню передувала бурхлива дискусія в сесійній залі, деякі правки вносилися з голосу, тож певні моменти в ньому відрізняються від законопроекту, який початково пропонувало Міністерство освіти та науки.

«Українська правда. Життя» проаналізувала остаточний варіант закону і постаралася відповісти на основні питання.

У першій частині тексту – про те, що зміниться для дітей та їхніх батьків.

ТРИ ВИДИ ОСВІТИ

Перш за все, новий закон відкриває шлях до впровадження реформи «Нова українська школа», яку розробила команда міністра Лілії Гриневич. Реформа передбачає, зокрема, введення 12-річної школи.

«Про освіту» – це базовий закон, він не визначає всіх деталей того, як відбуватиметься навчальний процес, але окреслює основні принципи.

Тепер у відповідності до нього мають бути прийняті окремі закони «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту».

Закон вводить поняття «освітня послуга«, яка спрямована на досягнення очікуваних результатів навчання.

А результати навчання – це «знання, уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих освітніх компонентів».

Також у законі з’являється поняття видів освіти – формальної, неформальної та інформальної.

Формальна — це освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.

Неформальна — це освіта, яка здобувається, як правило, за освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій.

Інформальна освіта (самоосвіта) передбачає самоорганізоване здобуття особою певних компетентностей, зокрема під час повсякденної діяльності, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, родиною чи дозвіллям.

«Результати навчання, здобуті шляхом неформальної та/або інформальної освіти, визнаються в системі формальної освіти в порядку, визначеному законодавством», – йдеться в законі.

Однак яким чином це буде здійснюватися, поки незрозуміло.

ТЕПЕР ОБОВ’ЯЗКОВО БУДЕ ЙТИ ДО САДОЧКА?

Ні. Новим законом передбачено, що діти старшого дошкільного віку (тобто з 5 років) обов’язково охоплюються дошкільною освітою відповідно до стандарту дошкільної освіти.

Однак батьки самостійно обирають способи та форми, якими забезпечують реалізацію права дітей на дошкільну освіту. Можна й вдома прослідкувати, щоб дитина відповідала певному рівню.

Згідно з законом, діти можуть здобувати дошкільну освіту за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють:

  • у закладах дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності;
  • у структурних підрозділах юридичних осіб приватного і публічного права, у тому числі закладів освіти;
  • у сім’ї – за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти;
  • за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність;
  • за допомогою фізичних осіб — підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність.
  • Законом вводиться так званий базовий компонент дошкільної освіти — державний стандарт, що містить норми і положення, які «визначають державні вимоги до рівня розвиненості та вихованості дитини дошкільного віку, а також умови, за яких вони можуть бути досягнуті».

    Виконання вимог базового компонента дошкільної освіти є обов’язковим для всіх закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності, а також інших форм здобуття дошкільної освіти, в тому числі домашньої.

    ХОУМСКУЛЕРІВ ТЕЖ УЗАКОНЯТЬ?

    Так. Законом визначено, що особа має право здобувати освіту в різних формах або поєднуючи їх.

    Основні форми здобуття освіти:

  • інституційна (очна, заочна, дистанційна, мережева);
  • індивідуальна (екстернатна, сімейна, педагогічний патронаж, на робочому місці);
  • дуальна.
  • Сімейна (домашня) форма здобуття освіти – це «спосіб організації освітнього процесу дітей самостійно їхніми батьками для здобуття формальної (дошкільної, повної загальної середньої) та/або неформальної освіти».

    «Відповідальність за здобуття освіти дітьми на рівні не нижче стандартів освіти несуть батьки. Оцінювання результатів навчання та присудження освітніх кваліфікацій здійснюються відповідно до законодавства», – йдеться в тексті.

    Але це законодавство, очевидно, ще не розроблено.

    Як відомо, досі хоумскулери оформлювалися переважно на екстернат, причому в державних школах для цього треба було мати певні підстави – наприклад, часті відрядження когось із батьків.

    Поки не зовсім зрозуміло, чим сімейне навчання на практиці відрізнятиметься від екстернату.

    Згідно з законом, екстернатна форма здобуття освіти — це «спосіб організації навчання здобувачів освіти, за яким освітня програма повністю засвоюється здобувачем самостійно, а оцінювання результатів навчання та присудження освітньої кваліфікації здійснюються відповідно до законодавства«.

    ЧИ ОБОВ’ЯЗКОВО БУДЕ ЙТИ ДО ШКОЛИ В 6 РОКІВ?

    У статті 12 закону написано так: «Початкова освіта здобувається, як правило, з шести років.

    Діти, яким на початок навчального року виповнилося сім років, повинні розпочинати здобуття початкової освіти цього ж навчального року«.

    З цього формулювання можна зробити висновок, що все ж можна буде йти до школи в 6 або 7 років.

    «Особи з особливими освітніми потребами можуть розпочинати здобуття початкової освіти з іншого віку, а тривалість здобуття ними початкової та базової середньої освіти може бути подовжена з доповненням освітньої програми корекційно-розвитковим складником«, – йдеться також у законі.

    ТЕПЕР В УСІХ ШКОЛАХ ВЧИТИМУТЬСЯ 12 РОКІВ?

    Для тих, хто розпочне навчання 2018 року й пізніше, тривалість здобуття повної середньої освіти становитиме 12 років.

    Для тих, хто вже навчається, тривалість поки що не зміниться – 11 років.

    Законом передбачено такі рівні повної загальної середньої освіти:

  • початкова освіта тривалістю чотири роки (1-4 клас);
  • базова середня освіта тривалістю п’ять років (5-9 клас);
  • профільна середня освіта тривалістю три роки (10-12 клас).
  • Навчання учнів за програмами 12-річної середньої освіти починається:

  • для початкової освіти — з 1 вересня 2018 року;
  • для базової середньої освіти — з 1 вересня 2022 року;
  • для профільної середньої освіти — з 1 вересня 2027 року.
  • Чітко визначено, що з 1 вересня 2027 року строк здобуття профільної середньої освіти усіма здобувачами освіти становить три роки.

    Однак закон вказує, що 12-річне навчання може бути введено і раніше:

    «До 2027 року запровадження освітніх програм трирічної профільної школи можливе за рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, за умови наявності відповідного стандарту профільної середньої освіти та відповідної типової освітньої програми«.

    Профільну середню освіту (з 10 по 12 клас) можна буде здобути за одним з двох спрямувань: академічним або професійним.

    Академічне передбачає поглиблене вивчення окремих предметів з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти. Професійне ж орієнтоване на ринок праці.

    При цьому в законі вказується, що здобуття профільної середньої освіти за будь-яким спрямуванням не обмежує право особи на здобуття освіти на інших рівнях освіти.

    Тобто якщо дитина обрала професійну профільну школу, а потім вирішила вступати до ВНЗ, вона цілком зможе це зробити.

    СКЛАДАТИ ІСПИТИ ПОТРІБНО БУДЕ Й ПІСЛЯ 4 КЛАСУ?

    Законом передбачено, що результати навчання здобувачів освіти на кожному рівні повної загальної середньої освіти (тобто після 4, 9 і 12 класу) оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися в різних формах, визначених законодавством, зокрема у формі зовнішнього незалежного оцінювання.

    При цьому вказується, що державна підсумкова атестація здобувачів початкової освіти (після 4 класу) «здійснюється лише з метою моніторингу якості освітньої діяльності закладів освіти та/або якості освіти«.

    ЩО ТАКЕ КОМПЕТЕНТНОСТІ Й НАВІЩО ВОНИ ПОТРІБНІ?

    Спочатку треба з’ясувати, навіщо взагалі діти вчаться у школі (або здобувають середню освіту іншим способом).

    На це питання в законі відповідають так: «Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності«.

    Очевидно, що для досягнення цієї мети недостатньо лише отримати знання. Тому вводиться поняття компетентностей, які мають формуватися в ході освітнього процесу:

  • вільне володіння державною мовою;
  • здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;
  • математична компетентність;
  • компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;
  • інноваційність;
  • екологічна компетентність;
  • інформаційно-комунікаційна компетентність;
  • навчання впродовж життя;
  • громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробуту та здорового способу життя, з усвідомленням рівних прав і можливостей;
  • культурна компетентність;
  • підприємливість та фінансова грамотність;
  • інші компетентності, передбачені стандартом освіти.
  • Спільними для всіх компетентностей є такі вміння:

  • читання з розумінням,
  • уміння висловлювати власну думку усно і письмово,
  • критичне та системне мислення,
  • здатність логічно обґрунтовувати позицію,
  • творчість,
  • ініціативність,
  • вміння конструктивно керувати емоціями,
  • оцінювати ризики,
  • приймати рішення,
  • розв’язувати проблеми,
  • здатність співпрацювати з іншими людьми.
  • Як саме ці результати будуть досягатися, мають визначити стандарти освіти, навчальні програми та інші документи.

    ЯКОЮ МОВОЮ БУДУТЬ ВЧИТИ?

    Найбільш скандальна стаття 7 чітко визначає, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова.

    При цьому зазначається, що «в закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу«.

    Офіційні мови ЄС – це не тільки англійська, німецька й французька, а ще й румунська, угорська, болгарська, польська, чеська, іспанська, італійська, шведська, грецька, данська, естонська, ірландська, латиська, литовська, мальтійська, нідерландська, португальська, словацька, словенська, фінська, хорватська.

    Всього 24 мови. Російської серед них, звичайно, немає.

    Особам, які належать до національних меншин, гарантується право на навчання в комунальних закладах освіти для здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд із державною мовою, мовою відповідної національної меншини.

    Це право реалізується шляхом створення відповідно до законодавства окремих класів (груп) з навчанням мовою відповідної національної меншини поряд із державною мовою і не поширюється на класи (групи) з навчанням українською мовою.

    Особам, які належать до корінних народів, національних меншин України, гарантується право на вивчення мови відповідних корінного народу чи національної меншини в комунальних закладах загальної середньої освіти або через національні культурні товариства.

    Тобто якщо дитина належить до національної меншини, у садочку й початковій школі вона може вивчати своєю мовою якусь кількість предметів (імовірно більшість).

    А з 5 класу, якщо йдеться по офіційну мову ЄС – «одну або декілька дисциплін» (що таке «декілька» – питання дискусійне). А якщо не йдеться, то лише мову й літературу своєї меншини. Російської, наприклад.

    Як саме здійснюватиметься перехід від навчання мовою нацменшини в садочку до навчання українською з 5 класу, ще має бути визначено. Можна припустити, що кількість предметів, які викладаються українською мовою, буде поступово збільшуватися.

    При цьому вказується, що особи, які належать до корінних народів, національних меншин України і розпочали здобуття загальної середньої освіти до 1 вересня 2018 року, до 1 вересня 2020 року продовжують здобувати таку освіту відповідно до правил, які існували до набрання чинності новим законом «Про освіту», з поступовим збільшенням кількості навчальних предметів, що вивчаються українською мовою.

    ЧИ ПРАВДА, ЩО КОНКУРСНИЙ ВІДБІР ДО 1 КЛАСІВ СКАСУЮТЬ?

    Не зовсім. Конкурсного відбору до 1 класів і раніше не було в звичайних школах для дітей, які належать до їхньої території обслуговування.

    У новому законі йдеться, що «право особи здобувати початкову та базову середню освіту у державному або комунальному закладі освіти (його філії), за яким закріплена територія обслуговування, на якій проживає ця особа, гарантується, що не обмежує право особи обрати інший заклад освіти«.

    Згідно з законом, зарахування учнів до ліцеїв (з 10 класу), приватних закладів загальної середньої освіти і закладів спеціалізованої освіти дозволяється проводити на конкурсних засадах.

    «Зарахування учнів до інших закладів загальної середньої освіти дозволяється на конкурсних засадах лише у випадках, якщо кількість поданих заяв на відповідний рівень загальної середньої освіти перевищує спроможність цього закладу.

    Право на першочергове зарахування до початкової школи мають діти, які проживають на території обслуговування цієї школи«, – йдеться у тексті.

    Разом з тим, закон чітко вказує, що наповнюваність класів закладів загальної середньої освіти не може перевищувати 30 учнів. А зараз, як відомо, ця цифра часто більша навіть у школах, які проводять конкурсний відбір, особливо в Києві.

    Тому в популярних школах, куди хоче потрапити велика кількість дітей, конкурси так само можуть проводитися. Але, напевно, не для тих дітей, які належать до території обслуговування, бо їм гарантується право там навчатися.

    ЧИ ПРАВДА, ЩО БІЛЬШЕ НЕ БУДЕ СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ ШКІЛ?

    Новим законом справді не передбачено спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням певних предметів з 1 класу.

    Здобуття загальної середньої освіти забезпечують:

    • початкова школа — заклад освіти I ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує початкову освіту (1-4 клас);
    • гімназія — заклад середньої освіти II ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує базову середню освіту (5-9 клас);
    • ліцей — заклад середньої освіти III ступеня (або структурний підрозділ іншого закладу освіти), що забезпечує профільну середню освіту (10-12 клас).
    • У системі спеціалізованої освіти здобуття загальної середньої освіти забезпечують:

    • спеціалізована мистецька школа (школа-інтернат) — заклад спеціалізованої освіти І-ІІІ або ІІ-ІІІ ступенів мистецького профілю;
    • школа-інтернат (ліцей-інтернат) спортивного профілю — заклад спеціалізованої освіти І-ІІІ або ІІ-ІІІ ступенів спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);
    • професійний коледж (коледж) спортивного профілю — заклад спеціалізованої освіти спортивного профілю (заклад із специфічними умовами навчання);
    • професійний коледж (коледж) культурологічного або мистецького спрямування — заклад спеціалізованої освіти, який забезпечує здобуття професійної мистецької освіти;
    • військовий (військово-морський) ліцей, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою — заклад спеціалізованої освіти ІІ-ІІІ або III ступенів військового профілю для дітей з 13 років;
    • науковий ліцей, науковий ліцей-інтернат — заклад спеціалізованої освіти ІІ-ІІІ або ІІІ ступеня наукового профілю.
    • Крім того, для здобуття повної загальної середньої освіти дітьми певних категорій передбачені такі заклади освіти:

    • спеціальна школа — заклад загальної середньої освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;
    • санаторна школа — заклад загальної середньої освіти з відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування;
    • школа соціальної реабілітації — заклад загальної середньої освіти для дітей, які відповідно до рішення суду потребують особливих умов виховання;
    • навчально-реабілітаційний центр — заклад загальної середньої освіти для дітей з особливими освітніми потребами, зумовленими складними порушеннями розвитку.
    • В законі зазначається також, що здобуття загальної середньої освіти можуть забезпечувати заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та інші заклади освіти, зокрема міжшкільні ресурсні центри (міжшкільні навчально-виробничі комбінати), що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти.

      ЧИ ПРАВДА, ЩО ДІТИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ БУДУТЬ НАВЧАТИСЯ РАЗОМ З УСІМА?

      Так, законом впроваджується інклюзивна освіта.

      «Заклади освіти за потреби утворюють інклюзивні та/або спеціальні групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами. У разі звернення особи з особливими освітніми потребами або її батьків така група або клас утворюється в обов’язковому порядку«, – йдеться у тексті.

      Щоб допомогти таким дітям у навчанні, до штату закладу освіти вводиться посада асистента вчителя.

      Діти з особливими освітніми потребами навчаються за індивідуальною програмою розвитку з урахуванням їхніх індивідуальних потреб і можливостей.

      Особи з порушеннями фізичного, психічного, інтелектуального розвитку і сенсорними порушеннями забезпечуються у закладах освіти допоміжними засобами для навчання.

      Вказується також, що будівлі, споруди і приміщення закладів освіти повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами.

      Органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають утворити інклюзивно-ресурсні центри з метою забезпечення реалізації права на освіту та психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами.

      ХАРЧУВАННЯ В ШКОЛАХ СТАНЕ ПЛАТНИМ?

      Як відомо, зараз у державних школах сніданок безкоштовний, а платити потрібно тільки за обід, якщо дитина лишається на групу продовженого дня.

      У новому законі «Про освіту» вказано, що безоплатним гарячим харчуванням забезпечують лише:

      «Дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних класах (групах), дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», які навчаються в закладах дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної) чи фахової передвищої освіти«.

      Також безоплатне харчування може буде введене для осіб інших категорій, визначених законодавством та/або рішенням органу місцевого самоврядування.

      ЧИ СТАНЕ ДЕШЕВШИМ НАВЧАННЯ В ПРИВАТНИХ ШКОЛАХ?

      Так, але не суттєво.

      З 1 січня 2019 року законом справді вводиться принцип «гроші ходять за дитиною».

      «Держава здійснює фінансування здобуття особою загальної середньої освіти у приватному чи корпоративному закладі освіти, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти, за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів шляхом передачі такому закладу освіти цільового обсягу коштів у розмірі фінансового нормативу (з урахуванням відповідних коригуючих коефіцієнтів) бюджетної забезпеченості одного учня, який здобуває повну загальну середню освіту, та в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України«, – йдеться в тексті закону.

      Як повідомляє сайт «Нова українська школа», зараз держава виділяє на навчання кожного учня близько 10 тисяч гривень на рік, а для дітей з особливими потребами – близько 25 тисяч.

      Якщо поділити цю суму на 9 місяців навчання, то на місяць держава платитиме приватній школі за одного учня трохи більше тисячі гривень.

      Враховуючи те, що навчання в приватних школах Києва іноді коштує до тисячі доларів на місяць, економія не завжди буде суттєвою.

      І, звичайно, йдеться не про альтернативні (так звані «сімейні») школи, а лише про ті, які мають ліцензію на проведення освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти.

      ЯК НАВЧАТИМУТЬСЯ ДІТИ В СЕЛІ?

      Закон передбачає створення освітнього округу та опорного закладу освіти.

      Освітній округ — це сукупність закладів освіти (їхніх філій), у тому числі закладів позашкільної освіти, закладів культури, фізичної культури і спорту, що забезпечують доступність освіти для осіб, які проживають на відповідній території.

      Опорний заклад освіти — це заклад загальної середньої освіти, що має зручне розташування для підвезення дітей з інших населених пунктів, забезпечений кваліфікованими педагогічними кадрами, має сучасну матеріально-технічну і навчально-методичну базу та спроможний забезпечувати на належному рівні здобуття профільної освіти.

      Читай також:

      При цьому учні, які проживають у сільській місцевості і потребують підвезення до закладу освіти і у зворотному напрямку, забезпечуються таким підвезенням за кошти місцевих бюджетів, у тому числі із забезпеченням доступності відповідного транспорту для осіб з порушенням зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп населення.

      Оскільки до опорної школи багатьом дітям із навколишніх сіл доведеться їхати в інші населені пункти, законом передбачено створення так званих філій закладу освіти, які не є окремими юридичними особами.

      У філіях можна буде здобути не лише початкову, але й базову середню освіту (до 9 класу включно).

      «Кожна особа має право здобувати початкову та базову середню освіту в закладі освіти (його філії), що найбільш доступний та наближений до місця проживання особи«, – зазначено в законі.

      При цьому, якщо в селі мало дітей певного віку, у початковій школі дозволяється створювати різновікові класи:

      «Початкова школа може забезпечувати здобуття початкової освіти дітьми (незалежно від їх кількості) одного або різного віку, які можуть бути об’єднані в один або в різні класи (групи).

      Освітній процес у такій школі може організовуватися одним чи кількома вчителями або в будь-якій іншій формі, яка є найбільш зручною та доцільною для забезпечення здобуття дітьми початкової освіти відповідно до стандарту початкової освіти«.

      У другій частині статті читайте про те, які зміни передбачає остаточний варіант закону «Про освіту» для вчителів та директорів навчальних закладів.

      Катерина Тищенко, УП

      Смотрите еще:

      • Уплотнения коллектора Уплотнение выпускного коллектора многоцилиндрового двигателя внутреннего сгорания Изобретение позвбляет снизить износ уплотняющей поверхности (П) прокладки. Для этого во фланце коллектора (к) 1 выполнена радиальная выточка, а между […]
      • Детские пособие в 2013 год Пособия в 2013 году В соответствии со статьей 10 Федерального закона №216-ФЗ от 03.12.2012 "О федеральном бюджете на 2013 год и на плановый период 2014 и 2015 годов" размер индексации государственных пособий гражданам, имеющим детей, с 1 […]
      • Закон владимирской области 11-оз 2003 Закон Владимирской области от 14 февраля 2003 г. N 11-ОЗ "Об административных правонарушениях во Владимирской области" Закон Владимирской области от 14 февраля 2003 г. N 11-ОЗ "Об административных правонарушениях во Владимирской области" […]
      • Законы ману и каутильи Источники права в Древней Индии. Общая характеристика «Законов Ману» Древнейшим источником права в Индии был обычай. С развитием государства все большее значение приобретают законы, издаваемые царями. Отличительной особенностью […]
      • Приказ минздравсоцразвития 347н Приказ Минздравсоцразвития России №347н от 12 мая 2010 г. Краткое описание - О внесении изменений в приказ Министерства здравоохранения и социального развития Российской Федерации от 27 марта 2009 г. № 138н «О порядке организации работы […]
      • Приказ 28 министра обороны рф Приказ Министра обороны РФ от 28 февраля 2018 г. № 106 "О внесении изменений в приказ Министра обороны Российской Федерации от 7 декабря 2015 г. № 733 «Об организации комплектования Вооруженных Сил Российской Федерации солдатами […]
      • Гражданство россии в кыргызстане Получение гражданства РФ в Кыргызстане. т.е. по. Не нашел в теме о получении гражданства РФ. В списке документов, которые надо предоставить в посольство РФ первой строкой идет бланк-заявление об отказе от кыргызского гражданства. Сегодня […]
      • Штраф за мусорный контейнер Нарушение санитарных норм при установке и эксплуатации мусорных баков рядом с моим домом Добрый день. На против моего дома (частный сектор), установили мусорные контейнеры в количестве 7 штук, на расстоянии от границы участка 9 метров, от […]