Закон україни про туберкульоз

Оглавление:

Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»

Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

Внести зміни до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (Відомості Верховної Ради, 2001, № 49, ст.258; 2002, № 46, ст.347; 2005, № 11, ст.198; 2005, № 13, ст. 232; 2006, № 34, ст.292), виклавши його в такій редакції:
«Закон України

«Про протидію захворюванню на туберкульоз»

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності, спрямованої на протидію виникненню і поширенню захворювання на туберкульоз, забезпечення медичної допомоги хворим на туберкульоз і встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері протидії зазначеному захворюванню.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

виявлення випадків захворювання на туберкульоз – діяльність, спрямована на ідентифікацію активних форм туберкульозу за допомогою методів променевої діагностики, туберкулінодіагностики, мікроскопії мазка та анкетування;

госпіталізація – поміщення особи, хворої на туберкульоз, або особи, щодо якої існує підозра, що вона хвора на туберкульоз, до спеціалізованого стаціонарного медичного закладу (відділення) з метою діагностики, лікування чи ізоляції;

ізоляція – відокремлення особи, хворої на заразну форму туберкульозу, чи особи, щодо якої існує підозра, що вона хвора на заразну форму туберкульозу, від оточуючих з метою унеможливлення передачі інфекції іншим особам;

контактна особа – особа, яка перебувала у безпосередньому близькому контакті з людиною або твариною, хворою на активну форму туберкульозу, і внаслідок цього має ризик зараження туберкульозом через забруднене збудниками туберкульозу повітря або іншим шляхом;

мультирезистентний туберкульоз (туберкульоз з множинною медикаментозною стійкістю) – захворювання на туберкульоз, зумовлене штамами мікобактерій туберкульозу, що одночасно є стійкими до дії ізоніазиду та рифампіцину, незалежно від стійкості до дії інших протитуберкульозних препаратів. Специфічним випадком мультирезистентного туберкульозу (туберкульозу з множинною медикаментозною стійкістю) є туберкульоз з розширеною медикаментозною стійкістю, для якого, окрім стійкості мікобактерій до ізоніазиду та рифампіцину, є характерною також стійкість до одного з препаратів класу фторхінолонів та принаймні до з таких протитуберкульозних препаратів другого ряду як канаміцин, капреоміцин або амікацин;

особа, інфікована мікобактеріями туберкульозу – особа, в якої на фоні відсутності клінічних проявів захворювання за допомогою шкірного туберкулінового тесту виявлено позитивну імунну реакцію на туберкулін внаслідок зараження збудником туберкульозу, або антитіла до мікобактерії туберкульозу за допомогою серологічних тестів;

пацієнт із підтвердженим діагнозом туберкульозу – особа з позитивною культурою мікобактерій туберкульозу або з позитивним результатом прямої мікроскопії мазка мокротиння на кислотостійкі бактерії, чи з діагнозом туберкульозу, що підтверджений за допомогою гістологічного методу. У випадках, встановлених стандартом надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, що затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, підтвердження діагнозу туберкульозу допускається також на основі результатів анамнезу, туберкулінодіагностики та клініко-рентгенологічних даних;

пацієнт з неактивними туберкульозними змінами – особа, яка у минулому хворіла на туберкульоз, вилікувалась від нього та не становить загрози як джерело інфікування інших осіб;

підозра на туберкульоз – наявність в особи будь-яких характерних для захворювання на туберкульоз симптомів чи ознак, зокрема, кашлю, що триває протягом двох – трьох тижнів і довше, причину якого не можна пояснити;

протитуберкульозні заходи – комплекс соціально-економічних, організаційних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів щодо захисту населення від туберкульозу, спрямованих на забезпечення профілактики, виявлення, діагностики, лікування (терапії), медичного (диспансерного) нагляду та реабілітації хворих на туберкульоз, що розробляються з урахуванням відповідних міжнародних стандартів і здійснюються відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері протидії захворюванню на туберкульоз;

протитуберкульозні медичні заклади – спеціалізовані заклади охорони здоров’я, та спеціалізовані протитуберкульозні підрозділи закладів охорони здоров’я загального профілю (відділення, кабінети тощо), що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз;

система епідеміологічного моніторингу захворювання на туберкульоз – постійно діюча державна система спостереження, що використовується для аналізу стану поширення захворювання на туберкульоз, його впливу на соціальну та економічну ситуацію у державі, на стан здоров’я населення в цілому та для оцінки ефективності протитуберкульозних заходів

туберкулінодіагностика – специфічний діагностичний тест, що проводиться за допомогою внутрішньошкірного введення людині туберкуліну, і використовується для виявлення осіб, які отримали сенсибілізацію антигенами мікобактерій туберкульозу внаслідок інфікування цим збудником з навколишнього середовища чи після введення протитуберкульозної вакцини;

туберкульоз – інфекційне захворювання, що зумовлюється мікобактеріями туберкульозу, в більшості випадків передається від хворої людини повітряно-крапельним шляхом і характеризується ураженням легень та/або інших органів, яке, в разі несвоєчасного й такого, що не відповідає науково обґрунтованим стандартам, лікування призводить до стійкої втрати працездатності та передчасної смерті;

хворий з рецидивом туберкульозу – особа, яка раніше пройшла повний курс протитуберкульозної терапії та була зареєстрована як така, що вилікувалася чи пройшла повний курс лікування, але в якої після цього з’явилося виділення мікобактерій туберкульозу, підтверджене за допомогою бактеріоскопічного дослідження чи виділення культури мікобактерій, або зареєстровано клінічні та рентгенологічні ознаки активного туберкульозу;

хворий на активну форму туберкульозу – особа із захворюванням на туберкульоз, ознаки активності процесу якого підтверджено в результаті проведення клінічних, лабораторних, рентгенологічних досліджень;

хворий на туберкульоз – особа, діагноз туберкульозу в якої підтверджений за допомогою мікробіологічного дослідження та/або встановлений лікарем на основі клініко-рентгенологічних даних;

хворий на заразну форму туберкульозу – хворий на туберкульоз, у виділеннях якого виявляють мікобактерії туберкульозу, і який є джерелом інфекції для інших осіб, які з ним контактують;

хворий на позалегеневий туберкульоз – хворий з туберкульозом інших, ніж легені, органів, зокрема, плеври, лімфатичних вузлів, органів черевної порожнини, сечостатевої системи, шкіри, суглобів та кісток, оболонок головного та спинного мозку;

хіміопрофілактика туберкульозу (далі – хіміопрофілактика) – застосування протитуберкульозних лікарських засобів з метою попередження захворювання на туберкульоз у контактних осіб та осіб, які мають прояви латентної туберкульозної інфекції;

хворий на хронічний туберкульоз – особа, в якої в кінці повторного курсу лікування продовжують зберігатися позитивний результат бактеріоскопічного дослідження мокротиння на наявність збудника туберкульозу або клінічні та рентгенологічні прояви цього захворювання.

Стаття 2. Законодавство у сфері протидії захворюванню на туберкульоз
1. Законодавство України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз складається цього Закону та інших нормативно-правових актів.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, застосовуються правила міжнародного договору.

Закон України від 16 жовтня 2012 року № 5451-VI

ЗАКОН УКРАЇНИ

від 16 жовтня 2012 року № 5451-VI
Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки

Верховна Рада України постановляє:

1. Затвердити Загальнодержавну цільову соціальну програму протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки, що додається.

2. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

ЗАТВЕРДЖЕНО
Законом України

від 16 жовтня 2012 року № 5451-VI

ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА ЦІЛЬОВА СОЦІАЛЬНА ПРОГРАМА
протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки

Поширення туберкульозу становить загрозу національній безпеці країни, є однією з причин втрати працездатності, здоров’я, причиною інвалідності та смертності населення, свідчить про проблеми бідності, соціальної нерівності та потребує постійного збільшення обсягу видатків з державного бюджету.

Україна посідає друге місце після Російської Федерації серед країн Європейського регіону за показниками захворюваності на туберкульоз.

У 2011 році показники захворюваності на туберкульоз, його поширеності та смертності від нього становили відповідно 67,2; 155,3 і 15,3 випадку на 100 тис. населення. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі — ВООЗ), в Україні на мультирезистентну форму туберкульозу хворіють 16 відсотків осіб, у яких виявлено нові випадки, та налічується 44 відсотки хворих з повторними випадками туберкульозу, що становить близько 7000 хворих. Реєструються випадки майже невиліковного туберкульозу з розширеною медикаментозною резистентністю, кількість яких стрімко збільшується. Особливу небезпеку становить поєднання мультирезистентного туберкульозу з ВІЛ-інфекцією серед уразливих до ВІЛ-інфекції груп населення.

Високий рівень захворюваності та поширення мультирезистентного туберкульозу зумовлений несвоєчасним виявленням і неналежним лікуванням хворих на заразну форму туберкульозу, недостатнім фінансуванням, кадровою кризою, недосконалістю лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу, низькою мотивацією населення до своєчасного звернення за медичною допомогою та недостатнім доступом уразливих верств населення до медичних послуг.

Світовий досвід свідчить, що для усунення проблем, пов’язаних з туберкульозом, необхідно забезпечити реалізацію державної політики у сфері профілактики, своєчасного виявлення та лікування хворих шляхом об’єднання зусиль органів державної влади та громадськості.

Мета Програми

Метою Програми є поліпшення епідемічної ситуації в напрямі зменшення кількості хворих на туберкульоз, зниження рівня захворюваності та смертності від нього, ко-інфекції (туберкульоз/ВІЛ-інфекція), темпів поширення мультирезистентного туберкульозу шляхом реалізації державної політики, що ґрунтується на принципах забезпечення загального та рівного доступу населення до високоякісних послуг з профілактики, діагностики і лікування туберкульозу.

Шляхи та способи розв’язання проблеми

На сьогодні існує кілька варіантів розв’язання проблеми.

Перший варіант передбачає здійснення закупівлі високовартісного обладнання і препаратів для своєчасного діагностування та лікування хворих на туберкульоз, у тому числі мультирезистентний, та контролю за станом захворювання на туберкульоз із застосуванням механізму контрольованого лікування за коротким курсом під безпосереднім наглядом медичних працівників, адаптованого до національної системи протидії туберкульозу та особливостей його епідемії.

Другий, оптимальний варіант передбачає формування нових елементів системи протидії захворюванню на туберкульоз, зокрема запровадження комплексного підходу до протидії епідемії туберкульозу шляхом підвищення ефективності стратегії, спрямованої на її зупинення.

Зазначена стратегія розроблена ВООЗ та реалізується у країнах, в яких зареєстровано високий рівень захворюваності на туберкульоз (країни Східної Європи, Південно-Східної Азії, Африки, Західно-Тихоокеанського регіону).

Результати реалізації зазначеної стратегії в країнах Балтії, Республіці Білорусь, Республіці Казахстан, Румунії підтвердили її ефективність та значне зниження рівня захворюваності і смертності від туберкульозу. Так, рівень захворюваності на туберкульоз у Латвійській Республіці з 2006 по 2010 рік знизився з 62 випадків на 100 тис. населення до 45 випадків, у Республіці Казахстан за відповідний період — з 204 до 163 випадків, у Республіці Білорусь — з 53 до 39 випадків, у Румунії — з 155 до 125 випадків на 100 тис. населення.

Розв’язання проблеми можливе шляхом виконання протягом 2012-2016 років таких завдань:

реформування системи надання протитуберкульозної допомоги, зокрема максимальне наближення медичних послуг до хворого, інтеграція надання медичної допомоги, що забезпечить доступ населення до послуг з діагностики, лікування туберкульозу та догляду за хворими;

утворення відділень для паліативної та хоспісної медицини, лікування хіміорезистентного туберкульозу, розвитку системи амбулаторної допомоги;

розширення можливостей лабораторної мережі з мікробіологічної діагностики туберкульозу для виявлення всіх випадків захворювання шляхом оптимізації кількості лабораторій першого та третього рівня;

запровадження здійснення протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню захворювання на туберкульоз у закладах охорони здоров’я, місцях довгострокового перебування осіб і проживання хворих на туберкульоз, та зміцнення матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів;

удосконалення механізму надання індивідуальної протитуберкульозної допомоги;

безперебійне забезпечення закладів охорони здоров’я, що здійснюють лікування хворих на туберкульоз у стаціонарних та амбулаторних умовах, протитуберкульозними лікарськими засобами, зокрема широке застосування препаратів із фіксованими дозами;

підвищення якості контрольованого лікування туберкульозу через розширення мережі кабінетів контрольованого лікування в закладах охорони здоров’я та впровадження елементів такого лікування в систему первинної медичної допомоги;

забезпечення узгодженого функціонування систем протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу стосовно виявлення випадків захворювання на туберкульоз, своєчасного діагностування мультирезистентного туберкульозу, розширення профілактичного лікування латентної туберкульозної інфекції у осіб, що живуть з ВІЛ-інфекцією/СНІДом;

посилення взаємодії і координації діяльності Міністерства охорони здоров’я України, Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, Національної академії медичних наук України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Державної пенітенціарної служби України та інститутів громадянського суспільства з питань своєчасної діагностики і лікування хворих на туберкульоз, зокрема мультирезистентний, осіб, що належать до груп ризику, у тому числі бездомних осіб та осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, а також організації контрольованого лікування осіб, хворих на заразну форму туберкульозу, що звільнилися з місць позбавлення волі;

модернізація системи надання стаціонарної медичної допомоги затриманим за підозрою у вчиненні злочинів та взятим під варту особам, хворим на активну форму туберкульозу;

модернізація системи моніторингу та оцінки виконання Програми, роботи закладів охорони здоров’я на центральному та регіональному рівнях, зокрема здійснення підготовки та проведення навчання відповідних фахівців, удосконалення звітно-облікових форм та індикаторів ефективності роботи, забезпечення функціонування електронного реєстру осіб, хворих на туберкульоз;

залучення громадських організацій до активної участі у протидії захворюванню на туберкульоз, забезпечення захисту населення, що має обмежений доступ до медичної допомоги, формування у суспільстві толерантного ставлення до осіб, хворих на туберкульоз, і ВІЛ-інфікованих осіб та запобігання їх дискримінації в системі закладів охорони здоров’я;

сприяння створенню належних умов для ефективної реалізації потенціалу та розвитку об’єднань громадян, які провадять діяльність у сфері протидії туберкульозу;

удосконалення системи післядипломної освіти у галузі фтизіатрії, обміну досвідом на національному та міжнародному рівнях шляхом утворення ресурсних центрів та оновлення програм навчання;

підвищення рівня поінформованості населення з питань запобігання захворюванню на туберкульоз шляхом проведення лекцій, бесід, телепередач, розповсюдження соціальної реклами.

Прогнозовані обсяги фінансування Програми наведені в додатку 1.

Завдання та заходи Програми наведені в додатку 2.

Очікувані результати виконання Програми наведені в додатку 3.

Очікувані результати виконання Програми

Виконання Програми дасть змогу:

обмежити поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і знизити рівень захворюваності на туберкульоз та смертності від нього відповідно до 64 і 14 випадків на 100 тис. населення;

досягти зниження щороку не менш як на 1 відсоток рівня захворюваності та смертності від туберкульозу;

запобігти поширенню мультирезистентного туберкульозу;

знизити показник частоти переривання лікування до 10 відсотків, довести кількість виявлених із застосуванням методу мікроскопії мазка мокротиння випадків захворювання на туберкульоз серед осіб, що вперше захворіли, до 50 відсотків;

удосконалити систему надання населенню протитуберкульозної допомоги, підготовки і перепідготовки медичних працівників з питань профілактики і діагностики туберкульозу та лікування хворих;

забезпечити залучення понад 80 відсотків медичних працівників до навчання за програмами, що відповідають міжнародним стандартам;

забезпечити своєчасне виявлення хворих на туберкульоз;

сформувати систему лабораторного контролю за якістю протитуберкульозних препаратів;

забезпечити повне одужання 70 відсотків хворих, яким вперше поставлено діагноз туберкульоз;

зменшити кількість хворих, що лікуються повторно та перервали курс лікування;

знизити рівень смертності від ко-інфекції (туберкульоз/ВІЛ-інфекція) на 10 відсотків шляхом застосування мультидисциплінарного підходу до надання медичної допомоги таким хворим.

Обсяг та джерела фінансування Програми

Фінансування Програми планується здійснювати за рахунок коштів, що передбачаються у державному бюджеті, гранту Глобального фонду для боротьби із СНІДом, туберкульозом та малярією, інших джерел.

Обсяг фінансування Програми з державного бюджету визначається щороку виходячи з конкретних завдань та наявних коштів.

Додаток 1
до Програми

ПАСПОРТ
Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роки

2. Програма затверджена Законом України від 16 жовтня 2012 року № 5451-VI.

3. Державний замовник — МОЗ.

4. Керівник Програми — Голова Держслужби соцзахворювань.

5. Відповідальні виконавці: МОЗ, Держслужба соцзахворювань, ДПтС, Національна академія медичних наук, Міноборони, Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

6. Строк виконання Програми: 2012–2016 роки.

7. Прогнозні обсяги та джерела фінансування:

О внесении изменений в Закон Украины «О борьбе с заболеванием туберкулезом»

вноситься народними депутатами України Бахтеєвою Т. Д., Сорочинською-Кириленко Р. М.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»

Верховна Рада України постановляє:

Внести зміни до Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» (Відомості Верховної Ради, 2001, N 49, ст.258; 2002, N 46, ст.347; 2005, N 11, ст.198; 2005, N 13, ст. 232; 2006, N 34, ст.292), виклавши його в такій редакції:

Про протидію захворюванню на туберкульоз

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності, спрямованої на протидію виникненню і поширенню захворювання на туберкульоз, забезпечення медичної допомоги хворим на туберкульоз і встановлює права, обов’язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері протидії зазначеному захворюванню.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

виявлення випадків захворювання на туберкульоз — діяльність, спрямована на ідентифікацію активних форм туберкульозу за допомогою методів променевої діагностики, туберкулінодіагностики, мікроскопії мазка та анкетування;

госпіталізація — поміщення особи, хворої на туберкульоз, або особи, щодо якої існує підозра, що вона хвора на туберкульоз, до спеціалізованого стаціонарного медичного закладу (відділення) з метою діагностики, лікування чи ізоляції;

ізоляція — відокремлення особи, хворої на заразну форму туберкульозу, чи особи, щодо якої існує підозра, що вона хвора на заразну форму туберкульозу, від оточуючих з метою унеможливлення передачі інфекції іншим особам;

контактна особа — особа, яка перебувала у безпосередньому близькому контакті з людиною або твариною, хворою на активну форму туберкульозу, і внаслідок цього має ризик зараження туберкульозом через забруднене збудниками туберкульозу повітря або іншим шляхом;

мультирезистентний туберкульоз (туберкульоз з множинною медикаментозною стійкістю) — захворювання на туберкульоз, зумовлене штамами мікобактерій туберкульозу, що одночасно є стійкими до дії ізоніазиду та рифампіцину, незалежно від стійкості до дії інших протитуберкульозних препаратів. Специфічним випадком мультирезистентного туберкульозу (туберкульозу з множинною медикаментозною стійкістю) є туберкульоз з розширеною медикаментозною стійкістю, для якого, окрім стійкості мікобактерій до ізоніазиду та рифампіцину, є характерною також стійкість до одного з препаратів класу фторхінолонів та принаймні до з таких протитуберкульозних препаратів другого ряду як канаміцин, капреоміцин або амікацин;

особа, інфікована мікобактеріями туберкульозу — особа, в якої на фоні відсутності клінічних проявів захворювання за допомогою шкірного туберкулінового тесту виявлено позитивну імунну реакцію на туберкулін внаслідок зараження збудником туберкульозу, або антитіла до мікобактерії туберкульозу за допомогою серологічних тестів;

пацієнт із підтвердженим діагнозом туберкульозу — особа з позитивною культурою мікобактерій туберкульозу або з позитивним результатом прямої мікроскопії мазка мокротиння на кислотостійкі бактерії, чи з діагнозом туберкульозу, що підтверджений за допомогою гістологічного методу. У випадках, встановлених стандартом надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, що затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, підтвердження діагнозу туберкульозу допускається також на основі результатів анамнезу, туберкулінодіагностики та клініко-рентгенологічних даних;

пацієнт з неактивними туберкульозними змінами — особа, яка у минулому хворіла на туберкульоз, вилікувалась від нього та не становить загрози як джерело інфікування інших осіб;

підозра на туберкульоз — наявність в особи будь-яких характерних для захворювання на туберкульоз симптомів чи ознак, зокрема, кашлю, що триває протягом двох — трьох тижнів і довше, причину якого не можна пояснити;

протитуберкульозні заходи — комплекс соціально-економічних, організаційних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів щодо захисту населення від туберкульозу, спрямованих на забезпечення профілактики, виявлення, діагностики, лікування (терапії), медичного (диспансерного) нагляду та реабілітації хворих на туберкульоз, що розробляються з урахуванням відповідних міжнародних стандартів і здійснюються відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері протидії захворюванню на туберкульоз;

протитуберкульозні медичні заклади — спеціалізовані заклади охорони здоров’я, та спеціалізовані протитуберкульозні підрозділи закладів охорони здоров’я загального профілю (відділення, кабінети тощо), що здійснюють діагностику туберкульозу та надають лікувально-профілактичну (стаціонарну та амбулаторну) допомогу хворим на туберкульоз;

система епідеміологічного моніторингу захворювання на туберкульоз — постійно діюча державна система спостереження, що використовується для аналізу стану поширення захворювання на туберкульоз, його впливу на соціальну та економічну ситуацію у державі, на стан здоров’я населення в цілому та для оцінки ефективності протитуберкульозних заходів

туберкулінодіагностика — специфічний діагностичний тест, що проводиться за допомогою внутрішньошкірного введення людині туберкуліну, і використовується для виявлення осіб, які отримали сенсибілізацію антигенами мікобактерій туберкульозу внаслідок інфікування цим збудником з навколишнього середовища чи після введення протитуберкульозної вакцини;

туберкульоз — інфекційне захворювання, що зумовлюється мікобактеріями туберкульозу, в більшості випадків передається від хворої людини повітряно-крапельним шляхом і характеризується ураженням легень та/або інших органів, яке, в разі несвоєчасного й такого, що не відповідає науково обґрунтованим стандартам, лікування призводить до стійкої втрати працездатності та передчасної смерті;

хворий з рецидивом туберкульозу — особа, яка раніше пройшла повний курс протитуберкульозної терапії та була зареєстрована як така, що вилікувалася чи пройшла повний курс лікування, але в якої після цього з’явилося виділення мікобактерій туберкульозу, підтверджене за допомогою бактеріоскопічного дослідження чи виділення культури мікобактерій, або зареєстровано клінічні та рентгенологічні ознаки активного туберкульозу;

хворий на активну форму туберкульозу — особа із захворюванням на туберкульоз, ознаки активності процесу якого підтверджено в результаті проведення клінічних, лабораторних, рентгенологічних досліджень;

хворий на туберкульоз — особа, діагноз туберкульозу в якої підтверджений за допомогою мікробіологічного дослідження та/або встановлений лікарем на основі клініко-рентгенологічних даних;

хворий на заразну форму туберкульозу — хворий на туберкульоз, у виділеннях якого виявляють мікобактерії туберкульозу, і який є джерелом інфекції для інших осіб, які з ним контактують;

хворий на позалегеневий туберкульоз — хворий з туберкульозом інших, ніж легені, органів, зокрема, плеври, лімфатичних вузлів, органів черевної порожнини, сечостатевої системи, шкіри, суглобів та кісток, оболонок головного та спинного мозку;

хіміопрофілактика туберкульозу (далі — хіміопрофілактика) — застосування протитуберкульозних лікарських засобів з метою попередження захворювання на туберкульоз у контактних осіб та осіб, які мають прояви латентної туберкульозної інфекції;

хворий на хронічний туберкульоз — особа, в якої в кінці повторного курсу лікування продовжують зберігатися позитивний результат бактеріоскопічного дослідження мокротиння на наявність збудника туберкульозу або клінічні та рентгенологічні прояви цього захворювання.

Стаття 2. Законодавство у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

1. Законодавство України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз складається цього Закону та інших нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз, застосовуються правила міжнародного договору.

Розділ II
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ, ЗАВДАННЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ І МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЦІЙ СФЕРІ

Стаття 3. Основні принципи державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

Протидія захворюванню на туберкульоз є невід’ємною складовою частиною політики щодо забезпечення безпеки суспільства та національної безпеки України. Здійснення протитуберкульозних заходів, забезпечення кожному громадянину в разі захворювання на туберкульоз безоплатності, доступності та рівних можливостей отримання відповідної медичної допомоги належать до пріоритетних завдань всіх центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Стаття 4. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

Кабінет Міністрів України у сфері протидії захворюванню на туберкульоз:

забезпечує координацію та спрямування діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо розробки та реалізації відповідних загальнодержавних та державних цільових програм;

в установленому законом порядку вживає заходів щодо належного фінансування та матеріально-технічного забезпечення закладів охорони здоров’я, підприємств, установ та організацій, залучених до проведення заходів, пов’язаних з профілактикою, діагностикою та лікуванням захворювання на туберкульоз, передбачених відповідними державними цільовими програмами;

подає на розгляд Верховної Ради України проект загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз;

забезпечує контроль за здійсненням протитуберкульозних заходів;

подає до Верховної Ради України щорічний звіт про хід та результати виконання загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз, стан захворюваності на туберкульоз та смертності від нього;

затверджує порядок ведення Єдиного загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз;

вирішує інші питання у межах повноважень, визначених законом.

Стаття 5. Повноваження центрального органу виконавчої влади в галузі охорони здоров’я в сфері протидії захворюванню на туберкульоз

Центральний орган виконавчої влади в галузі охорони здоров’я:

з урахуванням пропозицій Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади розробляє та подає на затвердження Кабінету Міністрів України проект загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз;

здійснює моніторинг виконання загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз та інформує про його результати Кабінет Міністрів України;

відповідно до повноважень затверджує відповідні санітарні норми; загальнообов’язковий порядок ведення статистичного обліку та звітності у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та форми відповідних облікових і звітних документів; стандарти обстеження, лікування хворих на туберкульоз; порядок медичного (диспансерного) нагляду за хворими на туберкульоз, особами, інфікованими мікобактеріями туберкульозу, та контактними особами; методи діагностики та профілактики захворювання на туберкульоз; порядок проведення епідеміологічного розслідування випадків захворювання на туберкульоз та інші нормативно-правові акти;

за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади визначає перелік робіт, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам; порядок і терміни проведення профілактичних медичних оглядів осіб, які поступають на роботи або виконують роботи, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам, та перелік застосовуваних при здійсненні таких оглядів клінічних, рентгенологічних та лабораторних досліджень; зазначені у пункті 2.6 статті частини другої статті 8 цього Закону групи населення, які піддаються високому ризику захворювання та туберкульоз і підлягають зазначеним у частині другій статті 8 цього Закону профілактичним медичним оглядам;

організовує ведення статистичного обліку захворювань на туберкульоз;

аналізує і прогнозує епідемічну ситуацію в Україні та в окремих регіонах, розробляє обґрунтовані пропозиції щодо профілактики та зниження рівня захворюваності на туберкульоз і поліпшення епідемічної ситуації та подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України;

забезпечує функціонування системи епідеміологічного контролю захворювання на туберкульоз;

бере участь у формуванні на умовах державного контракту державних замовлень на виробництво лікарських засобів, медичних імунобіологічних препаратів та дезінфекційних засобів, необхідних для лікування хворих та хіміопрофілактики туберкульозу, здійснення профілактичних та протиепідемічних заходів, організовує їх централізовану закупівлю за рахунок коштів Державного бюджету України, забезпечує розподіл між регіонами та контроль за їх раціональним використанням, а також формує державне замовлення на підготовку фахівців з профілактики та лікування туберкульозу;

визначає перелік протитуберкульозних медичних закладів;

здійснює міжгалузеву взаємодію з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз;

організовує інформування населення з питань запобігання виникненню та поширенню туберкульозу, а також забезпечує міністерства, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, установи державної санітарно-епідеміологічної служби інформацією про епідемічну ситуацію в Україні та у світі, щорічно інформує їх про прийняті санітарні норми та інші нормативно-правові акти щодо захисту населення від захворювання на туберкульоз;

розробляє порядок ведення Єдиного загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз;

вирішує інші питання у межах своєї компетенції.

Стаття 6. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим і місцевих органів виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

Рада міністрів Автономної Республіки Крим і місцеві органи виконавчої влади у сфері протидії захворюванню на туберкульоз:

реалізують державну політику в сфері протидії захворюванню на туберкульоз шляхом участі у розробленні та виконанні відповідних загальнодержавних програм, організовують розроблення, подання на затвердження відповідними радами та виконання регіональних і місцевих програм з цього питання;

забезпечують реалізацію передбачених законодавством заходів соціального захисту осіб, хворих на туберкульоз та інфікованих мікобактеріями туберкульозу, реалізацію прав зазначених осіб на таку, що відповідає встановленим стандартам, своєчасну, доступну та безоплатну медичну допомогу, необхідну для забезпечення лікування та хіміопрофілактики туберкульозу, та на отримання відповідних соціальних послуг, реалізацію встановленого законом права цих осіб на працю та реалізацію інших встановлених законом їх прав;

шляхом організації розробки та контролю за виконанням відповідних державних цільових програм забезпечують участь у заходах з протидії захворюванню на туберкульоз всіх розташованих на відповідній території закладів та установ охорони здоров’я незалежно від їх форми власності;

разом з органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом, вирішують питання щодо вдосконалення мережі розташованих на відповідній території протитуберкульозних медичних закладів;

здійснюють заходи, спрямовані на забезпечення епідемічного благополуччя щодо туберкульозу, контролюють проведення цих заходів юридичними і фізичними особами;

інформують населення через засоби масової інформації про епідемічну ситуацію щодо захворювання на туберкульоз на відповідній території та заходи, що здійснюються з метою її поліпшення;

в порядку, встановленому законодавством, вживають заходів щодо забезпечення відповідних комунальних закладів охорони здоров’я та інших підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов’язана з виконанням програм протидії захворюванню на туберкульоз, необхідними для забезпечення цієї діяльності кадровими, фінансовими та матеріально-технічними ресурсами;

щорічно звітують на сесіях відповідних рад про хід та результати виконання програм протидії захворюванню на туберкульоз.

Стаття 7. Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

Органи місцевого самоврядування у сфері протидії захворюванню на туберкульоз:

забезпечують затвердження відповідних місцевих програм протидії захворюванню на туберкульоз та контроль за їх виконанням;

в межах своєї встановленої законодавством компетенції здійснюють комплексні заходи, спрямовані на поліпшення ситуації із захворюванням на туберкульоз;

забезпечують доступність і безоплатність надання відповідної медичної допомоги, організацію надання необхідних соціальних послуг хворим на туберкульоз та особам, які підлягають хіміопрофілактиці туберкульозу;

забезпечують реалізацію передбачених законодавством заходів соціального захисту хворих на туберкульоз;

вирішують інші питання у межах повноважень, визначених законом.

Розділ III
ВИЯВЛЕННЯ, ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАННЯ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ТА ІНШІ ЗАХОДИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ЙОГО ПОШИРЕННЮ СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ

Стаття 8. Виявлення хворих на туберкульоз та повідомлення про випадки захворювання

1. Виявлення хворих на туберкульоз має забезпечуватися лікарями, іншими медичними працівниками при зверненні пацієнтів за отриманням медичної допомоги до будь-якого медичного закладу незалежно від його форми власності та підпорядкування чи до будь-якого медичного працівника, який здійснює медичну практику, відповідно до вимог стандарту надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, що розробляється з урахуванням відповідних рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я та затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

2. З метою своєчасного виявлення хворих на туберкульоз та осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, та запобігання поширенню цього захворювання здійснюються відповідні профілактичні медичні огляди:

2.1. осіб, які поступають на роботи або виконують роботи, при здійсненні яких має місце високий ризик можливості передачі захворювання на туберкульоз іншим особам;

2.2. студентів (слухачів) вищих навчальних закладів, що здобувають освіту для виконання робіт, при здійсненні яких має місце високий ризик можливості передачі захворювання на туберкульоз іншим особам;

2.3. дітей віком до 18 років;

2.4. взятих під варту осіб, які надійшли до установ, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ України, а також осіб, затриманих Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України, які тримаються в підпорядкованих цим службам ізоляторах тимчасового тримання та пунктах (місцях) тимчасового тримання затриманих осіб;

2.5. осіб, які тримаються установах Державної кримінально-виконавчої служби;

2.6. інших, ніж зазначені в підпунктах 2.4 та 2.5 цієї частини, окремих груп населення, які піддаються високому ризику захворювання на туберкульоз.

3. Результати медичного огляду, зазначеного у п. 2.1 частини другої цієї статті, мають бути занесені медичним працівником, що здійснював огляд, до особистої медичної книжки працівника, який був підданий такому огляду.

4. Направлення осіб, які поступають на роботи або виконують роботи, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам, для проходження відповідних профілактичних оглядів, та покриття витрат закладів охорони здоров’я, пов’язаних із здійсненням таких оглядів, є обов’язком роботодавців зазначених осіб.

Покриття витрат закладів охорони здоров’я, пов’язаних з проведенням профілактичних медичних оглядів інших зазначених у цій статті категорій осіб, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. У разі виявлення підозри на туберкульоз чи захворювання на туберкульоз лікар чи інший медичний працівник, який виявив підозру чи захворювання, зобов’язаний повідомити про це особі, щодо якої існує підозра на наявність в неї туберкульозу чи в якої виявлено зазначене захворювання, та зробити відповідний запис у медичній документації такої особи.

У разі неможливості самостійно згідно з стандартом надання медичної допомоги хворим на туберкульоз забезпечити остаточне підтвердження діагнозу туберкульозу чи зняття підозри на туберкульоз, а також у разі потреби забезпечити відповідне протитуберкульозне лікування, зазначений вище лікар чи інший медичний працівник зобов’язаний запропонувати особі, щодо якої існує підозра на наявність в неї туберкульозу чи в якої виявлено зазначене захворювання, звернутися до протитуберкульозного медичного закладу для зняття підозри або підтвердження діагнозу туберкульозу та для вирішення питання про організацію, в разі наявності відповідних медичних показань, належного лікування.

6. У разі підозри чи виявлення захворювання на туберкульоз зазначений у частині п’ятій цієї статті лікар чи інший медичний працівник зобов’язаний повідомити про це головному державному санітарному лікарю та відповідному протитуберкульозному медичному закладу за місцем виявлення випадку хвороби чи підозри на неї з метою забезпечення відповідної реєстрації випадку захворювання, організації подальшого належного додаткового медичного обстеження відповідної особи і, при необхідності, для організації її належного лікування, та з метою організації здійснення відповідних профілактичних заходів. Форма зазначеного повідомлення та порядок його подання затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

7. Особи, які ухиляються або без поважних причин у визначений термін не пройшли обов’язковий профілактичний медичний огляд на туберкульоз, відсторонюються від роботи, а неповнолітні, учні та студенти — від відвідування навчальних та інших дитячих закладів на період до проходження такого огляду й отримання висновку про відсутність протипоказань для залучення до виконання відповідних робіт чи відвідування зазначених закладів.

Стаття 9. Профілактичні щеплення проти туберкульозу

Профілактичні щеплення проти туберкульозу в Україні здійснюються відповідно до закону.

Стаття 10. Заходи з профілактики туберкульозу в навчальних та оздоровчих закладах

1. Прийом дітей до виховних, навчальних, оздоровчих та інших дитячих закладів проводиться відповідно до закону.

2. Відвідування закладів, зазначених у частині першій цієї статті, особами, в яких виявлено активну форму туберкульозу, забороняється до завершення ними відповідного лікування та досягнення відповідних критеріїв, встановлених у стандарті надання медичної допомоги хворим на туберкульоз.

3. Організація навчання вихованців, учнів та студентів (слухачів), в яких виявлено активну форму туберкульозу, забезпечується в порядку, що встановлюється центральним органом виконавчої влади в галузі освіти за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

Стаття 11. Обмеження, пов’язані з виконанням робіт, при здійсненні яких є можливою передача захворювання на туберкульоз іншим особам

1. Особи, у яких виявлено активну форму захворювання на туберкульоз, у період виділення з їх організму мікобактерій туберкульозу не можуть бути зайняті на роботах, при виконанні яких має місце можливість передачі цього захворювання іншим особам, до припинення виділення з організму збудника туберкульозу, підтвердженого за допомогою обстежень, передбачених затвердженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я стандартом надання медичної допомоги хворим на туберкульоз.

2. Після проведення медичного огляду на предмет зараження збудником туберкульозу осіб, зазначених у пункті 2.1 частини другої статті 8 цього Закону, особі, яка пройшла такий огляд, та її роботодавцю, із забезпеченням збереження конфіденційності інформації про стан здоров’я пацієнта, має бути надано медичний висновок про можливість чи неможливість виконання зазначеним працівником робіт, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам.

3. У разі виявлення після проведення зазначеного медичного огляду, протипоказань до виконання робіт, при здійсненні яких має місце можливість передачі захворювання на туберкульоз іншим особам, роботодавець із забезпеченням дотримання умов конфіденційності щодо даних про стан здоров’я особи зобов’язаний відсторонити відповідного працівника від виконання вказаних робіт в порядку, встановленому трудовим законодавством, на період наявності зазначених вище протипоказань. Роботодавець, який виконує зазначені роботи особисто, зобов’язаний припинити їх особисте виконання до усунення протипоказань.

Стаття 12. Хіміопрофілактика туберкульозу

1. Показаннями для проведення хіміопрофілактики туберкульозу є:

1.1. виявлення вперше в житті позитивної туберкулінової проби в інфікованої мікобактеріями туберкульозу особи віком до 18 років;

1.2. підтверджений в результаті епідеміологічного розслідування факт перебування особи у безпосередньому близькому контакті з людиною чи твариною, хворою на активну форму туберкульозу, внаслідок якого має місце ризик зараження контактної особи туберкульозом через повітря, що забруднюється виділеннями хворої на заразну форму туберкульозу особи;

1.3. наявність в особи інфікування водночас мікобактеріями туберкульозу та вірусом набутого імунодефіциту людини;

1.4. факт інфікування особи мікобактеріями туберкульозу чи наявності в неї залишкових змін після перенесеного захворювання на туберкульоз за умови наявності відповідних додаткових медичних показань.

2. Рішення про наявність показань для проведення хіміопрофілактики особам, інфікованим мікобактеріями туберкульозу, приймається в кожному окремому випадку консиліумом лікарів, до складу якого входить лікар-фтизіатр.

Стаття 13. Лікування хворих на туберкульоз

1. Лікування осіб, хворих на активні форми туберкульозу, має здійснюватися із застосуванням медичного контролю за кожним прийомом хворим протитуберкульозних препаратів відповідно до затвердженого центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я стандарту надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, що розробляється з врахуванням відповідних рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я.

2. Хворі на заразні форми туберкульозу на період бактеріовиділення підлягають ізоляції шляхом госпіталізації до стаціонарних відділень протитуберкульозних медичних закладів. Обов’язковою умовою початку та проведення протитуберкульозного лікування є необхідність отриманої в порядку, встановленому законом, інформованої згоди пацієнта. Лікування хворих на заразну форму туберкульозу з ізоляцією в стаціонарному відділенні протитуберкульозного медичного закладу має продовжуватися до припинення виділення з їх організму збудника туберкульозу, підтвердженого в порядку та за допомогою методів, визначених у стандарті надання медичної допомоги хворим на туберкульоз.

3. Показаннями для госпіталізації особи, хворої на туберкульоз, також є:

3.1. наявність у хворого станів, що безпосередньо загрожують його життю або можуть призвести до прогресування хвороби (в тому числі тих, що зумовлені супутніми соматичними чи психічними хворобами й розладами), і не можуть бути усунуті шляхом надання відповідної медичної допомоги в амбулаторних умовах, без перебування пацієнта під цілодобовим контролем та спостереженням з боку медичного працівника в стаціонарних умовах;

3.2. необхідність проведення хворому на туберкульоз хірургічного лікування, яке може бути забезпечене лише в умовах стаціонару.

4. Рішення про доцільність ізоляції пацієнта, хворого на туберкульоз, шляхом його госпіталізації до стаціонарного відділення протитуберкульозного медичного закладу, та можливість його виписки із стаціонару, приймається консиліумом лікарів протитуберкульозного медичного закладу за місцем виявлення хворого.

5. Після припинення виділення з організму збудника туберкульозу, лікування осіб, хворих на туберкульоз, продовжується в амбулаторних умовах до повного завершення призначеного стандартного курсу лікування.

У разі наявності відповідних медичних показань, зазначених у частині третій цієї статті, та добровільної інформованої згоди пацієнта (а у разі, коли пацієнт є недієздатною особою чи особою віком до 14 років, та в інших встановлених законом випадках, — згоди його законного представника), тривалість стаціонарного лікування хворої на туберкульоз особи може бути подовжена й після припинення виділення з організму збудника туберкульозу. У таких випадках рішення про можливість подовження терміну госпіталізації пацієнта та про можливість його виписки із стаціонару приймається консиліумом лікарів протитуберкульозного медичного закладу, до якого госпіталізовано хвору особу.

6. За письмовою заявою госпіталізованої особи, поданою керівнику протитуберкульозного медичного закладу за місцем госпіталізації, у консиліумах, зазначених у частинах четвертій та п’ятій цієї статті, може брати участь визначений пацієнтом лікар-фтизіатр, який не є працівником вказаного протитуберкульозного медичного закладу. У разі, коли госпіталізована для стаціонарного лікування у протитуберкульозний медичний заклад особа є недієздатною або перебуває у віці до 14 років, та в інших встановлених законом випадках, така заява на адресу керівника протитуберкульозного медичного закладу може бути подана законним представником пацієнта.

Стаття 14. Обов’язкова ізоляція осіб, хворих на туберкульоз, за рішенням суду

1. У разі відмови особи, хворої на заразну форму туберкульозу, від запропонованої їй ізоляції шляхом госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу, відмови такої особи від запропонованого їй протитуберкульозного лікування чи недотримання нею призначеного режиму протитуберкульозного лікування, голова лікарської комісії протитуберкульозного медичного закладу, в якому перебуває на обліку такий хворий, протягом 24 годин після встановлення одного із зазначених вище фактів зобов’язаний в письмовому вигляді повідомити про це головного державного санітарного лікаря відповідного району (міста). З метою запобігання поширенню туберкульозу та передачі його іншим особам, зазначений головний державний санітарний лікар протягом 24 години після отримання направленого на його адресу повідомлення голови лікарської комісії протитуберкульозного медичного закладу зобов’язаний передати до суду за місцем знаходження протитуберкульозного закладу заяву про розгляд відповідної справи та винесення рішення про обов’язкову ізоляцію такої особи до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу.

2. Обов’язкова ізоляція особи в умовах стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу здійснюється на строк від одного до трьох місяців.

3. У разі, якщо зазначена в частині першій цієї статті особа, хвора на заразну форму туберкульозу, переховується та уникає контактів з медичними працівниками, суд може винести рішення про забезпечення її розшуку та приводу з метою ізоляції до відповідного протитуберкульозного закладу.

4. У разі, коли наприкінці строку ізоляції, визначеного на підставі попереднього рішення суду, особа, щодо якої було застосовано таке рішення, продовжує становити небезпеку як джерело туберкульозної інфекції, відмовлятися від належного протитуберкульозного лікування чи порушувати призначений режим такого лікування, голова лікарської комісії протитуберкульозного медичного закладу, в якому було ізольовано зазначену особу, та головний державний санітарний лікар відповідного району (міста) зобов’язані вжити зазначених у частині першій цієї статті заходів для порушення перед відповідним судом питання про відкриття провадження у справі про продовження строку ізоляції особи.

За наявності зазначених вище підстав, заява про початок провадження у справі щодо продовження терміну ізоляції особи шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу має бути подана до відповідного суду не пізніше ніж за 24 години до закінчення строку ізоляції особи, визначеного попереднім рішенням суду. Продовження строку ізоляції здійснюється за рішенням суду на визначений ним строк в межах, зазначених у частині третій цієї статті. Загальна тривалість строку зазначеної обов’язкової ізоляції з урахуванням рішень про її продовження не повинна перевищувати одного року від початку дії першого рішення суду, зазначеного у частині першій цієї статті.

5. Хвора на туберкульоз особа, щодо якої судом винесено рішення про обов’язкову ізоляцію, або законний представник такої особи, має право оскаржити зазначене рішення суду в установленому законом порядку. Подання такої скарги не зупиняє дії оскаржуваного судового рішення до прийняття судом нового рішення у зазначеній справі, що передбачає відміну оскаржуваного рішення.

6. Обов’язкова ізоляція в умовах стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу не застосовується до хворих на туберкульоз з числа вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років. Власники протитуберкульозних медичних закладів, у яких забезпечується ізоляція хворих на заразні форми туберкульозу осіб, із забезпеченням відповідних організаційних та технічних заходів запобігання передачі туберкульозної інфекції, зобов’язані забезпечити можливості для спілкування хворих ізольованих осіб з членами їх сімей чи іншими близькими особами, а при необхідності — з іншими медичними працівниками, які не працюють в цих закладах, працівниками соціальних служб, священнослужителями, нотаріусами та адвокатами.

7. У разі ухилення осіб, хворих на заразну форму туберкульозу, від виконання передбаченого частиною першою цієї статті рішення суду про обов’язкову ізоляцію, органи внутрішніх справ за зверненням керівника протитуберкульозного медичного закладу у межах своїх повноважень надають медичним працівникам допомогу у забезпеченні виконання відповідних рішень суду.

Стаття 15. Заходи щодо протидії поширенню туберкульозної інфекції у протитуберкульозних медичних закладах

1. Протидія поширенню туберкульозної інфекції у протитуберкульозних медичних закладах забезпечується шляхом створення та дотримання таких, що відповідають державним санітарно-гігієнічним і санітарно-протиепідемічним нормам, умов розміщення хворих у зазначених закладах, включаючи обладнання цих закладів відповідними системами герметизації та вентиляції, дезінфекції повітря та поверхонь приміщень, водопостачання, знезаражування й відведення стічних вод, збору та утилізації забруднених збудниками туберкульозу відходів, а також забезпечення працівників зазначених закладів індивідуальними засобами захисту від інфекції. У зазначених закладах має бути створено організаційні та технічні умови для забезпечення запобігання розповсюдженню хвороби та передачі туберкульозної інфекції іншим особам під час спілкування хворих з особами, зазначеними у пункті 2.2 частини другої статті 22 цього Закону.

2. Відповідальність за створення та дотримання умов, зазначених у частині першій цієї статті, несуть власники протитуберкульозних медичних закладів або уповноважені ними особи.

Стаття 16. Додаткові заходи щодо запобігання виникненню та поширенню мультирезистентного туберкульозу

1. З метою запобігання виникненню мультирезистентного туберкульозу, продаж протитуберкульозних препаратів в аптечних закладах усіх форм власності без рецепту забороняється.

2. Препарати рифампіцину та стрептоміцину забороняється використовувати як антибіотики широкого спектру дії для лікування інших, ніж туберкульоз, інфекційних хвороб, за винятком випадків лікування за життєвими показаннями, призначеного за рішенням консиліуму лікарів, до складу якого входить лікар-фтизіатр.

3. Під час ізоляції у стаціонарних протитуберкульозних медичних закладах хворі на мультирезистентний туберкульоз мають бути розміщені в окремих спеціально обладнаних приміщеннях, що забезпечують посилений контроль за інфекцією. Утримання таких хворих в одних приміщеннях з іншими хворими на туберкульоз забороняється. Відповідальність за створення та дотримання зазначених умов несуть власники відповідних протитуберкульозних медичних закладів або уповноважені ними особи.

Стаття 17. Загальнодержавний реєстр хворих на туберкульоз. Статистичний облік та звітність у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

1. Будь-який пацієнт з підтвердженим діагнозом легеневого чи позалегеневого туберкульозу повинен бути зареєстрований в єдиному загальнодержавному реєстрі хворих на туберкульоз.

2. При веденні загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз, здійсненні статистичного обліку, поданні статистичної звітності у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та повідомлень, зазначених у частині шостій статті 8 цього Закону та частині другій цієї статті, має забезпечуватися дотримання умов конфіденційності щодо персональних даних, в тому числі даних про стан здоров’я осіб, хворих на туберкульоз. З метою запобігання несанкціонованому доступу до інформації про стан здоров’я осіб, хворих на туберкульоз, та осіб, інфікованих мікобактеріями туберкульозу, та розголошенню цієї інформації, органи і заклади охорони здоров’я та медичні працівники зобов’язані забезпечувати належне ведення, зберігання та передачу медичної документації пацієнтів (в тому числі електронної) згідно з порядком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Стаття 18. Медичний (диспансерний) нагляд у зв’язку із захворюванням на туберкульоз

Медичний (диспансерний) нагляд за хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та контактними особами забезпечується за допомогою проведення обов’язкових клінічних, бактеріологічних та рентгенологічних обстежень зазначених осіб, що здійснюються з метою моніторингу та контролю за перебігом туберкульозного процесу та ефективності лікування туберкульозу.

Стаття 19. Здійснення протитуберкульозних заходів з метою запобігання передачі захворювання людині від сільськогосподарських тварин

1. Протитуберкульозні заходи серед сільськогосподарських тварин здійснюються з метою недопущення зараження туберкульозом людей від хворих на туберкульоз тварин шляхом своєчасного виявлення таких тварин, у тому числі у приватних (фермерських) господарствах, та оздоровлення неблагополучних щодо туберкульозу тваринницьких господарств.

2. Протитуберкульозні заходи серед сільськогосподарських тварин здійснюються відповідно до нормативно-правових актів з питань ветеринарної медицини.

3. Продукція з тваринницьких господарств, у яких мають місце випадки захворювання тварин на туберкульоз, використовується згідно з відповідними спеціальними вимогами санітарних і ветеринарних правил щодо профілактики туберкульозу.

4. Організацію і контроль за проведенням ветеринарно-санітарних і протиепізоотичних заходів щодо туберкульозу у тваринницьких господарствах, у тому числі у приватних (фермерських) господарствах, на підприємствах, що переробляють і реалізують тваринницьку продукцію, здійснюють органи державної ветеринарної медицини.

Розділ IV
ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДЕЯКИМ КАТЕГОРІЯМ ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ОСІБ

Стаття 20. Медичне забезпечення хворих на туберкульоз з числа затриманих, осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, засуджених, які утримуються в установах Державної кримінально-виконавчої служби, та осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі

1. Хворі на туберкульоз з числа осіб, які тримаються в установах для попереднього ув’язнення, а також з числа осіб, які тримаються в установах органів внутрішніх справ та в підпорядкованих Державній прикордонній службі України пунктах (місцях) тимчасового тримання, отримують протитуберкульозну медичну допомогу в державних і комунальних протитуберкульозних медичних закладах, підпорядкованих органам управління охороною здоров’я. Організація охорони цих осіб і забезпечення безпеки персоналу та інших пацієнтів у таких медичних закладах забезпечується в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок виявлення, лікування таких хворих та здійснення відповідних профілактичних заходів встановлюється Міністерством внутрішніх справ України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України, Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України та центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

2. Хворі на туберкульоз, виявлені в установах виконання покарань, забезпечуються протитуберкульозною медичною допомогою в протитуберкульозних медичних закладах Державної кримінально-виконавчої служби. Порядок виявлення, лікування таких хворих та здійснення профілактичних заходів встановлюється центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

3. Перевезення хворих на туберкульоз затриманих, узятих під варту та засуджених здійснюється окремо від інших осіб із забезпеченням умов для дотримання належного протиепідемічного режиму та відповідного лікування в порядку, що встановлюється Міністерством внутрішніх справ України, центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України, Службою безпеки України, Державною прикордонною службою України за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

4. У разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу з місць позбавлення волі установа Державної кримінально-виконавчої служби, у якій такий хворий відбував покарання, зобов’язана внести до довідки про звільнення такої особи з місць позбавлення волі дані про клінічну та диспансерну категорію обліку такого хворого на туберкульоз. З метою організації подальшого лікування такої особи та вжиття відповідних заходів щодо запобігання передачі нею інфекції іншим особам, орган внутрішніх справ та кримінально-виконавча інспекція за місцем реєстрації звільненої з місць позбавлення волі хворої на туберкульоз особи зобов’язані повідомити про реєстрацію такої особи протитуберкульозний медичний заклад і головного державного санітарного лікаря відповідної території.

Стаття 21. Заходи щодо протидії захворюванню на туберкульоз серед іноземців, осіб без громадянства та біженців

1. Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в’їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред’явлення ними документа про відсутність у них захворювання на туберкульоз в активній формі, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Порядок виявлення та профілактики туберкульозу серед біженців встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог цього Закону, необхідності дотриманням інших актів законодавства та міжнародних зобов’язань України щодо захисту прав і свобод людини.

3. Хворі на туберкульоз з числа іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також осіб, яким надано статус біженця в Україні, мають право на медичну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Розділ V
ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ОСІБ, ХВОРИХ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ, ТА ОСІБ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД МЕДИЧНИМ (ДИСПАНСЕРНИМ) НАГЛЯДОМ З ПРИВОДУ ТУБЕРКУЛЬОЗУ. ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВИ ЩОДО НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ТА СПРИЯННЯ ФОРМУВАННЮ ПРИХИЛЬНОСТІ ХВОРИХ ДО ЛІКУВАННЯ

Стаття 22. Права осіб, хворих на туберкульоз, та осіб, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу

1. Особи, хворі на туберкульоз, та особи, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу, при наданні їм протитуберкульозної медичної допомоги мають право на:

1.1. шанобливе та гуманне ставлення медичних працівників та інших працівників, що беруть участь у наданні протитуберкульозної допомоги;

1.2. отримання в доступній для них формі інформації про свої права та обов’язки, а також інформації про характер наявного в них захворювання та застосовувані методи лікування;

1.3. збереження таємниці про стан свого здоров’я та лікарську таємницю в порядку та обсязі, встановленому законом;

1.4. діагностику та лікування в медичних протитуберкульозних закладах;

1.5. санаторно-курортне лікування відповідно до медичних показань;

1.6. надання протитуберкульозної медичної допомоги в умовах, що відповідають державним санітарно-гігієнічним та санітарно-протиепідемічним нормам;

1.7. перебування в стаціонарних протитуберкульозних медичних закладах протягом терміну, який є обґрунтовано необхідним для проведення відповідного медичного обстеження та (або) лікування.

2. Особи, які перебувають на обстеженні (лікуванні) в стаціонарних протитуберкульозних медичних закладах, мають право на:

2.1. отримання від керівництва відповідного медичного закладу інформації про лікування, обстеження та виписку з такого закладу та про дотримання встановлених цим Законом прав;

2.2. спілкування з іншими медичними працівниками, членами сім’ї, опікуном, піклувальником, адвокатом, нотаріусом, священнослужителем (у разі необхідності — із забезпеченням при цьому відповідних організаційних та технічних заходів щодо запобігання розповсюдженню хвороби та передачі туберкульозної інфекції іншим особам);

2.3. відправлення релігійних обрядів, якщо такі обряди не чинять негативного впливу на їх здоров’я та не можуть спричинити негативного впливу на здоров’я оточуючих їх осіб;

2.4. на продовження навчання в порядку, встановленому частиною третьою статті 10 цього Закону.

3. Хворі на активні форми туберкульозу та діти і підлітки, інфіковані мікобактеріями туберкульозу, під час лікування в державних і комунальних медичних закладах безоплатно забезпечуються харчуванням за підвищеними нормами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

4. Хворі на туберкульоз та особи, які перебувають на диспансерному обліку з приводу туберкульозу та утримуються в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, безоплатно забезпечуються харчуванням за підвищеними нормами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

5. Окрім прав, зазначених у частинах першій, другій, третій та четвертій цієї статті, особи, хворі на туберкульоз, та особи, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу, під час надання їм протитуберкульозної медичної допомоги мають інші права, передбачені законодавством у сфері охорони здоров’я.

Стаття 23. Обов’язки осіб, хворих на туберкульоз, та осіб, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу

1. Особи, хворі на туберкульоз, та особи, які перебувають під медичним (диспансерним) наглядом з приводу туберкульозу, зобов’язані:

1.1. дотримуватися призначеного їм режиму протитуберкульозного лікування та періодичності відповідних клінічних, бактеріологічних і рентгенологічних обстежень, що проводяться в межах медичного (диспансерного) нагляду;

1.2. дотримуватися правил внутрішнього розпорядку стаціонарних протитуберкульозних медичних закладів під час перебування в таких закладах;

1.3. під час перебування в громадських місцях дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, встановлених для хворих на туберкульоз.

Стаття 24. Гарантії держави щодо надання медичної допомоги хворим на туберкульоз та сприяння формуванню прихильності хворих до лікування

1. Медична допомога хворим на туберкульоз та медичний (диспансерний) нагляд, а також санаторно-курортне лікування у спеціалізованих протитуберкульозних санаторіях забезпечуються безоплатно. Під час лікування хворі на туберкульоз безперебійно та безоплатно забезпечуються протитуберкульозними препаратами в кількості та асортименті, встановлених у затвердженому центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я стандарті надання медичної допомоги хворим на туберкульоз, та харчуванням за підвищеними нормами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

2. Вперше виявленим хворим на активні форми туберкульозу та хворим із рецидивом туберкульозу листок непрацездатності може видаватися на весь визначений лікарем період проведення основного курсу лікування. За висновком медико-соціальної експертної комісії листок непрацездатності зазначеним особам може бути продовжений, але не більше, ніж на 10 місяців від дня початку основного курсу лікування. Пацієнтам з неактивними туберкульозними змінами листки непрацездатності видаються на загальних підставах.

3. З метою сприяння формуванню у хворих на туберкульоз осіб прихильності до лікування, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування зобов’язані організовувати та забезпечувати надавання соціальної підтримки хворим на туберкульоз особам, які дотримуються рекомендацій лікаря, призначеного режиму лікування та регулярно приймають призначені їм протитуберкульозні препарати під наглядом медичного чи соціального працівника. Така підтримка здійснюється шляхом забезпечення вказаних хворих на туберкульоз осіб продуктовими наборами, гігієнічними пакетами, та проїзними квитками для безоплатного проїзду зазначених осіб засобами громадського транспорту до місця амбулаторного лікування. Зазначені заходи з соціальної підтримки хворих на туберкульоз здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України, і фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються для фінансування загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз. Склад зазначених продуктових наборів та гігієнічних пакетів встановлюється органами місцевого самоврядування відповідно до рекомендацій центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Розділ VI
ПРАВА І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ПРАЦІВНИКІВ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ ТА ІНШИХ ОСІБ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ У НАДАННІ МЕДИЧНОЇ, СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ТА ІНШИХ ПОСЛУГ ХВОРИМ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Стаття 25. Оплата праці працівників протитуберкульозних медичних закладів та інших осіб, які беруть участь у наданні медичної та соціальної допомоги хворим на туберкульоз

1. Умови і розміри оплати праці працівників, які надають медичну та соціальну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, встановлюються відповідно до законодавства про оплату праці працівників, зайнятих на роботах з важкими та небезпечними умовами.

2. Дія положення частини першої цієї статті поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ, осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України та Державної кримінально-виконавчої служби України, які здійснюють охорону хворих на туберкульоз, у тому числі під час надання їм медичної допомоги та їх конвоювання.

Стаття 26. Соціальний захист працівників протитуберкульозних медичних закладів та інших осіб, які беруть участь у наданні медичної та соціальної допомоги хворим на туберкульоз

1. Захворювання на туберкульоз будь-якої локалізації працівників, які надають медичну та соціальну допомогу та освітні послуги хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, визнається професійним, і заподіяна їх здоров’ю шкода компенсується у встановленому законом порядку.

2. Працівники, які надають медичну та соціальну допомогу та освітні послуги хворим на активні форми туберкульозу, інші працівники, які працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, мають право на щорічне безоплатне одержання за місцем роботи путівки для санаторно-курортного лікування, а також на щорічну відпустку тривалістю не менш як 36 календарних днів.

3. Працівники, які надають медичну та соціальну допомогу хворим на активні форми туберкульозу, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, які захворіли на туберкульоз внаслідок виконання службових обов’язків, мають право на позачергове поліпшення житлових умов у порядку, встановленому законодавством, на щорічне безоплатне одержання путівки для санаторно-курортного лікування в спеціалізованих санаторіях, а також на щорічну відпустку загальною тривалістю 45 календарних днів з використанням її у літній або інший зручний для них час.

4. Керівники протитуберкульозних медичних закладів та інших закладів, які проводять діагностичні дослідження на туберкульоз, надають соціальні послуги хворим на туберкульоз, незалежно від підпорядкованості, зобов’язані забезпечити працівників зазначених закладів необхідними засобами захисту та проведення відповідних систематичних медичних обстежень цих працівників.

5. Медичним та іншим працівникам протитуберкульозних медичних закладів, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, надається право на пенсію за віком на пільгових умовах у порядку, встановленому пенсійним законодавством.

6. Працівники, які надають медичну допомогу хворим на туберкульоз, працюють із живими збудниками туберкульозу чи матеріалами, що їх містять, проводять діагностичні дослідження на туберкульоз і надають лікувально-діагностичну допомогу хворим, підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок власника або уповноваженого ним органу закладу охорони здоров’я. Категорії працівників, які підлягають обов’язковому страхуванню, та порядок страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

7. Дія положень цієї статті поширюється на військовослужбовців внутрішніх військ, осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України та Державної кримінально-виконавчої служби України, які здійснюють охорону хворих на туберкульоз, у тому числі під час надання їм медичної допомоги та їх конвоювання.

Розділ VII
ФІНАНСУВАННЯ ЗАХОДІВ З ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Стаття 27. Фінансування протитуберкульозних заходів

1. Фінансування заходів з протидії захворюванню на туберкульоз повинно передбачати цілеспрямоване виділення коштів з Державного бюджету України та з місцевих бюджетів в рамках відповідних цільових програм, що включають заходи, спрямовані на підвищення добробуту населення, створення інших економічних, соціальних і правових передумов для запобігання захворюванню на туберкульоз та його масовому поширенню, забезпечення ефективного та своєчасного виявлення та лікування випадків захворювання, належного контролю та нагляду за здійсненням протитуберкульозних заходів, планування наукових та епідеміологічних досліджень щодо аналізу ефективності цих заходів.

2. Першочерговому фінансуванню в рамках зазначених цільових програм підлягають заходи щодо забезпечення безоплатних профілактичних щеплень проти туберкульозу та безоплатної хіміопрофілактики туберкульозу, заходи, спрямовані на забезпечення виявлення та ефективного лікування хворих на активні форми туберкульозу легень й забезпечення мотивації таких осіб до початку, безперервності та завершення повного стандартного курсу лікування, та заходи із забезпечення медичного (диспансерного) нагляду за хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу та контактними особами.

3. Покриття витрат, пов’язаних з веденням загальнодержавного реєстру хворих на туберкульоз, та фінансування заходів з охорони, необхідних для забезпечення дотримання режиму обов’язкової ізоляції зазначених у частині першій статті 14 цього Закону осіб, хворих на заразну форму туберкульозу, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що передбачаються для фінансування загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз.

4. Витрати, пов’язані з профілактикою, діагностикою та лікуванням туберкульозу в установах Державної кримінально-виконавчої служби України, фінансуються за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання цієї служби.

5. Покриття витрат підпорядкованих органам управління охороною здоров’я державних і комунальних протитуберкульозних медичних закладів, пов’язаних з наданням протитуберкульозної медичної допомоги хворим на туберкульоз з числа осіб, які тримаються в установах для попереднього ув’язнення, а також з числа осіб, які тримаються в установах органів внутрішніх справ та в підпорядкованих Державній прикордонній службі України пунктах (місцях) тимчасового тримання, фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та відповідних місцевих бюджетів в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

6. Крім коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, для фінансування заходів з протидії захворюванню на туберкульоз у порядку, встановленому законодавством, можуть залучатися кошти фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також кошти з інших не заборонених законодавством джерел.

Розділ VIII
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ПРОТИДІЇ ЗАХВОРЮВАННЮ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ

Стаття 28. Відповідальність за порушення законодавства у сфері протидії захворюванню на туберкульоз

1. Особи, винні у порушенні вимог частини першої статті 15, частини третьої статті 16 та статті 23 цього Закону, несуть адміністративну відповідальність, встановлену законом за порушення санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм.

2. Особи, винні у порушенні вимог частини першої статті 16 цього Закону, несуть адміністративну відповідальність, встановлену Законом за порушення правил реалізації (відпуску) лікарських засобів громадянам.

3. Цивільно-правова та кримінальна відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері протидії захворюванню на туберкульоз наступає в порядку та на підставах, визначених законом.

IX. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, за винятком частини першої статті 17, частини третьої статті 24, частини другої статті 25, частини сьомої статті 26 та частини третьої статті 27, що набирають чинності з 1 січня 2011 року.

2. Внести зміни до законодавчих актів України:

2.1. У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради, 2004, N 40-41, 42, ст.492; 2005, N 32, ст.422; 2005, N 35-36, ст.446; 2005, N 52, ст.562; 2006, N 35, ст.295; 2006, N 35, ст.298; 2006, N 35, ст.303; 2007, N 9, ст.67; 2007, N 9, ст.77; 2007, N 12, ст.103; 2007, N 31, ст.405):

2.1.1. Пункт 10 частини другої статті 234 викласти у редакції:

«10) обов’язкову ізоляцію особи, хворої на заразну форму туберкульозу, шляхом госпіталізації цієї особи до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу;»

2.1.2. Главу 11 викласти в редакції:

«Глава 11
РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ОБОВ’ЯЗКОВУ ІЗОЛЯЦІЮ ОСОБИ ШЛЯХОМ ЇЇ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ ДО СТАЦІОНАРНОГО ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНОГО МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ

Стаття 283. Підсудність

1. Заява про необхідність обов’язкової ізоляції особи, хворої на заразну форму туберкульозу, шляхом госпіталізації цієї особи до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу або про продовження строку такої ізоляції подається до суду за місцезнаходженням протитуберкульозного медичного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за такою особою, або до суду за місцем виявлення зазначеної особи.

Стаття 284. Зміст, строк і порядок подання заяви

1. У заяві про необхідність обов’язкової ізоляції особи шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу або про продовження строку такої ізоляції повинні бути зазначені встановлені законом підстави для цієї ізоляції. До заяви додається мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов’язкової ізоляції особи в умовах стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу.

2. Заява подається у строк та в порядку, встановленому законом.

Стаття 285. Розгляд справи

1. Справа про обов’язкову ізоляцію особи шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу та про продовження строку такої ізоляції розглядається судом протягом 24 годин з дня надходження до суду відповідної заяви. Особі має бути надано право особистої участі в судовому засіданні, при необхідності із забезпеченням відповідних організаційних та технічних заходів щодо запобігання розповсюдженню хвороби та передачі туберкульозної інфекції.

2. Участь у розгляді справи головного державного санітарного лікаря, за заявою якого відкрито провадження у справі (або у разі його відсутності — його заступника), представника відповідного протитуберкульозного медичного закладу та представника особи, стосовно якої вирішується питання про обов’язкову ізоляцію, є обов’язковою.

Стаття 286. Рішення суду

1. Розглянувши заяву про обов’язкову ізоляцію особи, хворої на заразну форму туберкульозу, шляхом її госпіталізації до стаціонарного протитуберкульозного медичного закладу або про продовження строку такої ізоляції, суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву.».

2.2.1. Частину п’яту статті 11 викласти у редакції:

«Порядок надання ув’язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув’язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров’я, залучення з цією метою медичного персоналу зазначених закладів та проведення медичних експертиз визначається центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань, Міністерством оборони України, Службою безпеки України та центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.».

2.3.1. Доповнити Кодекс новою статтею 42-4 такого змісту:

«Стаття 42-4. Порушення встановлених законом правил реалізації (відпуску) лікарських засобів

Порушення встановлених законом правил реалізації (відпуску) лікарських засобів громадянам —

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від шести до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.».

2.3.2. Частину першу статті 244-8 перед словами «а також з невиконанням законних вимог посадових осіб органів державного контролю якості лікарських засобів» доповнити словами «з порушенням встановлених законом правил реалізації (відпуску) лікарських засобів (стаття 42-4)».

3. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців від дня набрання чинності цим Законом:

привести у відповідність із цим Законом свої нормативно-правові акти;

забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

забезпечити прийняття міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону.».

Голова
Верховної Ради України

Смотрите еще:

  • Нормы питания на судах Рацион питания экипажей морских, речных и воздушных судов Постановление Правительства РФ от 7 декабря 2001 г. N 861 "О рационах питания экипажей морских, речных и воздушных судов" Постановление Правительства РФ от 7 декабря 2001 г. N 861 […]
  • Закон ценообразовании рб Закон РБ О ценообразованииСтатья 11. Полномочия государственных органов (организаций), осуществляющих регулирование цен (тарифов) осуществляет регулирование цен (тарифов) на отдельные товары (работы, услуги) в пределах своей […]
  • Закон об акциях облигациях Статья 33. Облигации и иные эмиссионные ценные бумаги общества Федеральным законом от 7 августа 2001 г. N 120-ФЗ в наименование статьи 33 настоящего Федерального закона внесены изменения, вступающие в силу с 1 января 2002 г. Статья 33. […]
  • Закон пермской области 533-83 от 09091996 Закон Пермской области от 9 сентября 1996 г. N 533-83 "Об охране семьи, материнства, отцовства и детства" (с изменениями от 7 декабря 1999 г., 8 июня 2001 г., 30 ноября 2004 г., 2 августа, 30 ноября 2005 г., 4 июля, 28 ноября 2006 г., 7 […]
  • Аптечка приказ 654 Приказ министерства здравоохранения Саратовской области от 2 июня 2003 г. N 144 "О мероприятиях по предупреждению профессиональных заражений ВИЧ-инфекцией медицинского персонала учреждений здравоохранения области" (утратил силу) Приказ […]
  • Входят ли в трудовой стаж годы учебы в техникуме Входят ли в трудовой стаж годы учебы в техникуме Входит ли в трудовой стаж для расчета пенсии учеба на дневном отделении и уход за ребенком? Ответ от Елены Земляковой: На основании ст. 11 Федерального закона «О трудовых пенсиях в […]
  • Подоходный налог по беременности и родам Какими налогами облагается больничный Актуально на: 24 февраля 2016 г. На основании правильно оформленного больничного листа работник вправе получить пособие (ст. 183 ТК РФ, ст. 5, 10, 11 Закона от 29.12.2006 N 255-ФЗ , п. 11, 34, 46 […]
  • Председатель суда города москвы Гончар Галина Евгеньевна Гончар Галина Евгеньевна родилась в 1973 году. С 06 августа 1992 года поступила на работу в Волгоградский (Кузьминского) районный (народный) суд города Москвы на должность секретаря суда. В 2001 году окончила […]